Волинь - ЦЕНТР ІМПЕРІЇ АТТІЛИ

Описуючи похід Аттіли в Італію, Йордан зауважує, що по завершенні його король гунів повернув своє військо і рушив на північ - “за Данубій” (Дунай). Куди ж пішов Аттіла з Італії і де ж був центр його земель?

Нам відомо, що з осіб, яким можна довіряти, єдиний, хто побував на території гунської держави - це Пріск Паннійський, який ходив у складі римського посольства до Аттіли. Що ж повідомляється про шлях цього посольства? Ось що говорить про це Йордан, який почерпнув свої відомості від Пріска: “... Переправившись через величезні ріки Тізію, Тібізію і Дрікку, ми прийшли до того місця, де колись загинув від сарматської підступності найхоробріший з готів - Відігойя; звідси ж досягли міста, неподалік в якому стояв Атілла ...” У Пріска констатується все те саме, лише назва ріки Тібізія вживається останньою. Цікаво, про які ріки йде тут мова? Факт того, що окрім Йордана, який користувався працею Пріска, назви цих рік ні в кого більше не зустрічаються, говорить про те, що вони мусили лежати в краях, слабо знаних римлянами, особливо враховуючи, що вони, за визначенням Пріска, величезні. Це стосується зокрема Дрікки і Тібізії, що ж до Тізії - дослідники вже давно зійшлися на думці, що це - Тиса. Хоча дехто пробує розміщувати Дрікку і Тібізію у Паннонії або в Дакії, це не є правдоподібним. Адже римляни були досить добре знайомі з цими землями, тим більше, що і Паннонія і Дакія тривалий час належали до Римської імперії. Але ж чому вони не відомі таким видатним римським географам як Страбон, Поллібій чи Тацит, хоч їхні знання географії сягали навіть Волги і Каспію? Чому їм не назвати ці "великі ріки" на території порівняно близьких римських провінцій?

У той же час Тібізія перегукується з назвою ріки Буг (!). Тоді, переправившись через останню ріку, Пріск повинен був ступити на землю Волині. Шлях з імперії на Волинь, якщо потрібно пересікати Тису і Буг, мусив би пролягати повз західні та північні схили Карпат. У такому разі Дріккою мусить бути ріка Сян. Можна припустити, що Пріск щодо Дрікки просто перекрутив українське слово “ріка”. Бо в цей час лише розпочиналася, за Матвієм Стрийковським, українська міграція на територію Польщі, і за Сяном, який до того був невідомий антам, ще не закріпилася постійна назва. Те, що назви цих рік ми не зустрічаємо в античних джерелах, доводить: Пріск взяв їх у гунів-українців.

Але повернемося до Волині. Отже, столиця могутньої гунської держави мусила лежати на цій території. Найбільше підтвердження тому, що ми на правильному шляху, знаходимо в арабського історика Масуді, який при перерахуванні слов'янських народів, згадує плем'я Валінана, яке за давніх часів, тоді як ним правив король Маджак, мало владу над усіма іншими слов'янськими народами, але потім ця держава розпалася. По Йордану ми знаємо ще й те, що Аттіла був сином гунського короля Мундзука. Таким чином, Мундзук у готського історика Йордана і Маджак у арабського історика Масуді - були однією історичною постаттю. І їх з усією достовірністю слід ототожнювати.

Безумовно, що Валінана, по Масуді, є українське плем'я волинян. Виходячи із попередніх даних, ці свідчення можна відносити до гунського царства, бо в наступні часи об'єднаної слов'янської держави не було. При цьому слід зауважити, що Масуді, який жив у Х-му столітті, відносить державу Валінана до давніх часів. Цікаво, що у такому випадку стає цілком зрозуміле повідомлення римського посла відносно того, що Аттіла панує і над островами океану. Бо навряд чи степові кочівники-тюрки могли б звертати увагу на північне узбережжя Європи (за океан у римських джерелах досить часто править Балтійське море). Але якщо центром гунів все таки була Волинь, то враховуючи слов'янську експансію на захід - до Лаби, Аттіла мусив би контролювати Балтійське Помор'я. В такому разі слова римського посла є достовірні. Окрім того, Масуді поряд з “валінан” згадує також плем'я “дулаба”.

У державі Аттіли волиняни ймовірно посідали провідне місце (за повідомленням Масуді). Але вони були ще і ядром, навколо якого завершилося формування української народності. Адже нащадки гунського царства на Україні були представлені однорідною культурою (типу Луки Райковецького). В першу чергу, до неї входили волиняни, дуліби, поляни, деревляни, бужани та уличі.

VVІІ-ІХ ст. волиняни перейшли через Прип'ять і колонізували територію майбутньої Берестейщини, яка пізніше увійшла до складу Волинського князівства. Через те Берестейська земля завжди буде належати до етнічних теренів України.

Яке ж українське місто необхідно вважати столицею гунів, тобто столицею могутньої української держави, котра підкорила своїй владі більшу частину Європи - від Волги до Рейну? Наскільки нам відомо, Володимир-Волинський перетворився на політичний центр Волинської землі лише в княжі часи Рюриковичів. До Володимира роль центру в даному регіоні відігравало місто Червень, від якого пішла назва -“Червона Русь”. Але гегемонія Червеня припадала на значно пізніші часи, очевидно, на VІІ-Х ст. І все ж найцікавіше свідчення ми знаходимо у польського середньовічного історика Длугоша, який каже, що Волинська земля мала назву від Волиня, замка, що був колись на усті Гучви в Буг. Про існування міста Волиня на Бузі, яке в минулому було політичним центром краю, зустрічаємо свідчення у літописі під 1018 рік. Але безсумнівно, що на той час це були лише залишки колись славнозвісної столиці великого короля Аттіли, в якій побував Пріск у складі посольства від римського імператора. Ще потрібно додати слова Михайла Грушевського, який зауважує, що на території Волині і Галичини дослідниками встановлена найбільша чистота слов'янських елементів у хореографії і що деякі вчені вважають ці землі властиво вихідною точкою слов'янства. Саме через те навіть у часи Київської Русі Червенська земля була найгустіше заселена. І це, не зважаючи на попередній значний відплив населення внаслідок великих міграцій - спочатку на захід у Польщу (V-VІ ст.), а потім за Прип'ять у Білорусію (VІІІ-ІХ ст.) Адже на цій території літопис розміщує понад 80 міст.

А тепер нам знову слід повернутися до тих слів Йордана, де він вказує, що одразу ж за Тібізією, тобто - за Бугом знаходилось місце, де загинув якийсь легендарний готський герой Відігойя від сарматської підступності. Безсумнівно те, що ті часи, коли загинув цей Відігойя, потрібно відносити ще до епохи готської міграції з басейну Вісли, як і те, що тими сарматами були ті ж самі сармати, що за Матвієм Стрийковським, розмовляли руською мовою, тобто маються на увазі анти. Тоді відразу ж стає ясно, чому готи, по тому ж Стрийковському, потрапили у південну Білорусію, за Прип'ять. Спочатку вони рушили на Волинь, але після переправи через Буг готи зазнали нищівної поразки. У тій битві загинув і їхній вождь Відігойя. Після таких подій готи змушені були відступати у північні слабозаселені території. Зокрема, Йордан вказує, що вони потрапили в непрохідні болотяні простори, де на гатях загинула сила людей. Звідси випливає і відповідь на причини такого надто незвичайного маршруту готської міграції. Навряд чи для того, щоб потрапити у причорноморські степи спочатку було необхідно рухатися на північний схід - у Білорусію, ще й через лісові хащі та непрохідні болота басейну Прип'яті.