Добавлено (08.02.2008, 20:17)
---------------------------------------------
Як себе поводити в громадському транспорті?
1. Якщо ви хочете скористатись громадським транспортом, не кидайтесь разом з натовпом до входу, не розштовхуйте людей, а краще допоможіть увійти і сісти будь-якій немолодій людині, чи жінці з дитиною, чи дівчині. Зайшовши, поводьте себе спокійно, не наступайте на чужі ноги і не працюйте ліктями.
2. Якщо ви зайняли вільне сидяче місце, не робіть вигляду, наче вас відволікає пейзаж за вікном, газета чи книга, ніби тому ви не помічаєте біля себе похилого віку жінку, це стосується як хлопців, так і дівчат.
3. Якщо при вході в будь-який громадський транспорт хлопець пропускає дівчину вперед, то при виході він виходить першим і зупиняється, готовий допомогти їй, а якщо потрібно - подає руку. Так хлопець робить по відношенню до жінок усіх вікових категорій, а також по відношенню до літніх (хворих) чоловіків і дідусів.

В громадському транспорті не можна:

- грати на музичних інструментах чи включати голосно магнітофон;
- їсти, особливо морозиво, бо можна випадково забруднити кого-небудь чи себе самого;
- розгортати широко газету, заважаючи пасажирам;
- читати що-небудь через чуже плече;
- викидати сміття через вікно;
- займатись зачіскою і взагалі будь-яким туалетом;
- їздити в брудному одязі тощо.

При задушливій обстановці у вагоні транспорту треба спитати дозволу у тих, хто поруч стоїть або сидить : "Чи не зашкодить вам, якщо я відкрию вікно?"

Розмови в громадському транспорті.
Було б непогано, якби ви під час поїздки не забували, що навколо стоять і сидять пасажири, які мимоволі слухають , про що ви розповідаєте приятелю. Тому це не місце для душевних розмов. Тримайте свої секрети при собі, розкажете їх в іншому місці. Не говоріть про когось, називаючи ім'я та прізвище. І ні в якому разі не говоріть голосно.

Добавлено (08.02.2008, 20:18)
---------------------------------------------
У театрі
Театральні спектаклі починаються в точно призначений час, і тому треба вчасно приходити і займати місця, особливо якщо вистава урочиста.
Що робити театралові, який спізнився, а квиток у нього, скажімо, в ложу?
Якщо спізнився чоловік, то йому варто стоячи почекати антракту. Якщо є вільне місце в задньому ряді, він може, звичайно, тихенько сісти, не турбуючи сусідів. Якщо з запізненням приходить жінка, чоловікові, який сидить ближче всього до дверей, варто поступитися їй місцем чи запропонувати краще. Якщо цього не можна зробити безшумно, не турбуючи інших, то варто почекати антракту.
Щоб краще бачити з далеких місць сцену й артистів, беруть театральний бінокль, але він не повинен служити для того, щоб розглядати публіку. На концерт бінокль не беруть.
У знак схвалення артистам аплодують. Після закінчення дії чи музичного твору ви можети виражати своє замилування оплесками. Незадоволення грою артистів чи змістом п'єси не виявляйте свистом, тупанням чи голосними зауваженнями під час виконання. Досить мовчати і не аплодувати - це покаже, що ви незадоволені.
Не йдіть з театру до кінця вистави, не кидайтесь до дверей відразу після, як опустилась завіса. Артисти, як правило, виходять ще на авансцену прощатися з публікою, що, аплодуючи, віддячує їм за гру.
Перед входом у глядацький зал відвідувачі здають у гардероб пальта й капелюхи. Після закінчення вистави слід почекати своєї черги та не штовхатися.

У кіно
Під час відвідування кінотеатру дотримуйтеся тих же правил, що й при відвідуванні театру. Аплодувати чи якось інакше виражати задоволення грою акторів, яких ви бачите на екрані, у кіно не прийнято. Виняток робиться тільки під час урочистого перегляду кінокартин, коли присутні самі артисти. Тоді ваші оплески будуть вираженням подяки артистам за їхню гру, режисерові - за постановку.
Не діліться своїми враженнями під час показу фільму, розповідайте про них по дорозі додому. Не шарудіть попірцями, розгортаючи цукерки, - людей, які сидять поруч, це буде дратувати.
Поводитись треба так, щоб усі мали можливість уважно переглянути фільм.

Добавлено (08.02.2008, 20:19)
---------------------------------------------
Про квіти
Уміння дарувати квіти — це велике мистецтво. Дотепер у Європі дотримуються певних правил квіткового етикету. Насамперед слід пам'ятати, що квіти, які ви даруєте, свідчать не тільки про ваш смак, але й підкреслюють ваше ставлення до того, кому ви їх даруєте. Тому перш ніж дарувати букет, необхідно згадати два основні правила квіткового етикету, з яких перше пов'язане з особистістю того, кому вони призначені, а друге — з обставинами вручення подарунка. Правила говорять:
• квіти як подарунок слід вибирати дуже ретельно, і вони мають відповідати віку, статі та стану здоров'я того, кому ви хочете їх подарувати;
• вибираючи квіти, необхідно враховувати призначення букета, бо не кожна квітка відповідає будь-якому приводу.
Крім того, подарунок у вигляді квітів дасть більшу радість винуватцю урочистих подій, якщо при їхньому виборі ви враховували його любов до певних квіткових рослин.
Дітям дарують квіти дрібні й ніжні, складені в маленькі, округлі, різнобарвні, теплих радісних тонів букетики. Вони повинні являти собою гарне доповнення до барвистих іграшок або коробки цукерок. Дорослим частіше дарують букети на довгих стеблах. Молодим жінкам підносять так звані шляхетні квіти. Залежно від ступеня близькості фарби міняються від інтенсивно червоних до пастельних, відомих як нейтральні. Це можуть бути гвоздики, гербери і троянди. Орхідея доречна для подарунка дорослій жінці, а дарувати цю квітку дівчині недоречно. Жінкам старшого віку можна дарувати всі шляхетні квіти, у тому числі лілії і хризантеми. Краще, якщо вони будуть пастельних і спокійних тонів, зі смаком складені в букети.
Раніше вважалося непристойним дарувати букети білих квітів людям старшого віку. І сьогодні деякі люди не люблять дарувати й одержувати квіти цього кольору. Білі хризантеми і кали вважаються квітами жалоби і суму. Маленький різнобарвний букетик, подарований чоловіку, може поставити всіх у незручне становище, якщо, звичайно, цьому «чоловіку» не три роки. Чоловікам звичайно дарують квіти на довгих стеблах і одного кольору.
Особливої уваги вимагає підбір квітів для хворих людей. Це повинні бути найкращі квіти, які тільки можна купити, бо той, хто погано себе почуває і не може вийти з дому,
Усі квіти, призначені для подарунка, повинні бути упаковані в тонкий папір, пакет з целофану, коробку з картону. Але перед тим як вручити квіти, їх розпаковують. При даруванні букет треба тримати квітами догори, на вулиці ж його треба нести квітами вниз — у такий спосіб легше зберегти свіжість бутонів.
Вручають квіти лівою рукою, щоб права була вільною для вітання. Якщо ви робите візит знайомим, то квіти вручають господині, у разі іменин чи дня народження — винуватцю урочистостей.
Якщо чоловік супроводжує жінку, він підносить квіти господині після того, як жінки обміняються вітаннями. Молода
людина, що з'являється в домі з першим візитом увічливості, не повинна забувати про квіти як для господині, так і для її дочки. Букети не повинні бути однаковими й одного кольору. Дарувати квіти-- це мистецтво, а одержувати їх— ще більше. Прояв задоволення являє собою нагороду для дарувальника. Отримані квіти ставлять у воду (від кожного дарувальника — в окрему вазу) і встановлюють у місці, помітному для всіх, щоб ними могли милуватися.

Добавлено (08.02.2008, 20:20)
---------------------------------------------
Коли говорять "ти", а коли "Ви"
Ти" звичайно кажуть один одному родичі, друзі, товариші по службі, приятелі, діти. Дорослі, зрозуміло, говорять дітям "ти". Є люди, які вважають, що звертання на ви дає їм право бути розв"язними. Це суто помилкова думка - повага і в цьому випадку не тільки може, а й повинна мати місце.
Необхідно до усіх звертатися у ввічливій формі. Неприпустимо говорити : "Ей, ви там, послухайте..." або "ану, йдіть до телефону". Слід сказати : "Будьте ласкаві, підійдіть до телефону".

Добавлено (08.02.2008, 20:28)
---------------------------------------------
Телефон
Коли телефонуєте ви:
- Якщо після сьомого гудка той, кому ви телефонуєте, не
бере слухавку, спробуйте подзвонити йому пізніше. Можливо, потрібна вам людина дуже зайнята і не може підійти до апарата.
- Якщо ви помилилися номером, нетактовно ставити запитання: «А який у вас номер?». Замість цього повідомте, куди ви телефонуєте: «Вибачте, це номер 555-55-55?».
- На початку розмови слід привітатися — як і в звичайній розмові. Коли слухавку взяв хтось із членів родини вашого друга чи подруги, ввічливо попросіть покликати його (чи її) до телефону.
- Коли того, хто вам потрібен, немає, можна або запитати, коли він повернеться, або представитися й попросити, щоб вашому другові чи подрузі передали, що ви дзвонили.
- Припустімо, що до телефону підійшов саме той, хто вам потрібен. Не змушуйте його витрачати час на те, щоб вас упізнати. Назвіть своє ім'я. Наприклад: «Привіт, Олено! Це Тетяна...»
- Не займайте телефон більше ніж на 15 хвилин. Можливо, хтось саме цієї миті намагається зателефонувати вам або комусь із членів вашої родини. Якщо ваш співрозмовник затягує розмову, домовтеся зустрітися особисто і вислухати його.
- Без потреби не телефонуйте з чужого апарата. Коли ви прийшли в гості і вам негайно треба подзвонити, попросіть у господарів дозволу.
- Не телефонуйте знайомим пізніше десятої вечора та раніше восьмої ранку. Навіть якщо ваші знайомі не сплять, їхні батьки можуть спочивати, і ви потурбуєте їх своїм дзвінком.

Якщо телефонують до вас:
- Знявши слухавку, скажіть: «Алло». Це своєрідна перевірка зв'язку.
- Коли тому, хто дзвонить, потрібні не ви, а хтось із відсутніх членів вашої родини, неввічливо запитувати «Хто дзвонить?». Краще сповістити, що тата (сестри, мами, бабусі) зараз немає вдома, і спитати, чи потрібно щось їм передати. На випадок, якщо співрозмовник повідомить свій номер телефону, треба покласти поруч з апаратом ручку та блокнот або аркуш паперу. Не сподівайтеся на свою пам'ять: ви можете забути про дзвінок, на який ваші рідні довго чекали.
- Якщо до вас прийшли гості, а в цей час вам хтось зателефонував, домовтеся, що ви передзвоните, щойно звільнитеся. Неввічливо довго обговорювати улюблену комп'ютерну гру, тоді як ваші гості позіхають від нудьги.

Окрему групу становлять мобільні телефони, яких щодалі стає більше. Для них теж існує кілька правил.
- Завжди вимикайте мобільники, коли ви приходите до театру, кіно, заходите на урок. Якщо ви чекаєте на дуже важливе повідомлення, переведіть свій телефон у вібро-режим. Відповідати на дзвінок під час уроку або вистави не можна. Тому попросіть ваших знайомих у разі крайньої потреби надсилати СМС-повідомлення. Якщо справа термінова, попросіть дозволу в учителя, вийдіть із класу і передзвоніть.
- Коли дзвонить телефон, а ви з кимось розмовляєте, вибачтесь і відійдіть убік.
- Говоріть коротко, особливо тоді, коли дзвонять до вас. Не примушуйте друзів витрачати зайві кошти.
- Не надсилайте безглуздих або образливих повідомлень.
- Не давайте номер чийогось телефону без згоди його власника (це правило поширюється і на звичайні телефони). Можливо, ваш друг чи подруга не бажає спілкуватися з тим, хто до вас звернувся. Краще зробіть навпаки: нехай той, хто хоче зв'язатися з вашими друзями, залишить свій номер, а ви передасте його за призначенням.

Добавлено (08.02.2008, 20:30)
---------------------------------------------
Винний Етикет:
Як подавати вино:
ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПОДАННЯ ВИН ДО СТОЛУ:
- молоді вина подаються перед старими;
- сухі – перед солодкими;
- білі – перед червоними, АЛЕ:
- червоне – перед білим лікерним (дуже солодким);

ОХОЛОДЖУВАТИ ЧИ НАГРІВАТИ?
- Білі вина зазвичай охолоджують, червоні - ні;
- Білі вина відкорковуються відразу, червоні – за годину до подання до столу;
- Молоді вина охолоджують сильніше, ніж старі;
- Краще переохолодити, ніж недоохолодити – вино у келиху нагрівається дуже швидко;
- Не кладіть шипучі вина до морозильника – пляшка може вибухнути!
- Найкращий засіб охолодити вино – покласти пляшку до відерця зі льдом.

КУДИ НАЛИТИ?
- Вино наливається тільки у келихи з прозорого скла;
- Шампанське – тільки у високі келихи для шампанського;
- Келих для білого вина завжди менший, ніж для червоного;
- Келих для десертного вина завжди менший, ніж для столового;
- Чим міцніше вино, тим менший келих;
- Херес, портвейн та мадеру зазвичай п‘ють з спеціальних келихів;
- Чистий вермут пьють не з чарок-«мартінок», а зі стаканів для віскі. «Мартінки» використовуються тільки для коктейлів (про посуд для коктейлів читайте у розділі «РЕЦЕПТИ БАРМЕНА») ;
- Якщо у вас нема потрібного посуду, можна використовувати универсальні келихи для вина, але при цьому наливати вино згідно з кількістю, вказаній у таблиці смакових сполучень.
- ЗІ СТОПОК ВИНО НЕ П‘ЮТЬ!!!

СКІЛЬКИ НАЛИТИ?
- Білі столові вина наливаються на ¾ келиха, червоні столові – на 2/3, солодкі– на 1/2. АЛЕ:
- Витримані та марочні вина наливаються на 1/3.
- Херес наливається на 1/3, мадера та вермут – на 2/3, портвейн – на ½.
Nota bene: у кожному окремому випадку маються на увазі спеціальні бокали для кожного типу вина.

КУДИ ПОСТАВИТИ?
- Келихи розставляють починаючи з правого верхнього кута тарілки;
- Ближче до тарілки стоїть той келих, який буде використаний першим;
- Якщо келихи більше не будуть використовуватися під час обіду, їх прибирають.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА СПОЛУЧЕННЯ ВИН ТА СТРАВ:
- Не поливайте страви оцтом – його кислий смак «вбиває» вино.
- Шоколад, кава та тютюновий дим – найгірші вороги вина (хоча мускатні вина можуть сполучатися з шоколадом та кавою досить вдало, а деякі сорти десертного хересу зазвичай п‘ють з сигарою)
- До риби та білого м‘яса подається біле вино, до червоного м‘яса – червоне. Однак з цього правила можуть бути виключення (див. таблицю смакових сполучень).
- Якщо вино подається до десерту, воно має бути солодкішим, ніж десерт. До дуже солодких десертів вина зазвичай не подаються.

Добавлено (08.02.2008, 20:31)
---------------------------------------------
Мовний етикет
Чарівні слова
Дякувати означає “висловлювати, виражати подяку, бути вдячним за щось”; бути вдячним — це відчувати “вдячність до кого-, чого-небудь; виражати вдячність”. За народною мораллю, невдячність сприймалась як невихованість, черствість і завжди осуджувалась, недарма існує стійкий вираз “чорна невдячність”, який означає: “зло замість вдячності за зроблене добро”. Вважається, що дякування — одна з тих дій в житті людини, яку можна виконати лише за допомогою мови, спеціально витворених для цього висловів.

В українській мові найбільш уживаними, стилістично нейтральними висловами подяки є: дякую і спасибі, які можуть мати при собі слова, що посилюють вираження вдячності: дуже, сердечне, щиро, красно сердечно, щиро та ін. “Сердечне спасибі Вам, брате-товаришу, за Ваш прихильний лист” (П. Грабовський), “Дуже Вам дякую за Ваш любенький лист”(О. Кобилянська).

Вислів дякую (є особливою формою дієслова дякувати) вживається у багатьох слов'янських мовах: білоруській, польській, чеській, словацькій та ін. За даними етимологічного словника, це слово запозичилось з німецької через польську (у закарпатські говори, можливо, через словацьку), у російській не вживається. Первісне значення пов'язується зі словом “думка” у розумінні: “Ви мені зробили добро, я думаю, я пам'ятаю про це”. Підкреслення вияву вдячності досягається за допомогою загальноприйнятих слів: щиросердно, сердечно, красно та ін.

Вислів спасибі більше поширений у Східній Україні. Первісне значення “спаси біг” стерлось у свідомості тих, хто розмовляє, про що і свідчить редуковано-зрощена форма. У мовленні спасибі часто поєднується з прикметниками щире, велике, сердечне.

Слід зазначити, що народним етикетом передбачаються репліки-відповіді на подяку, їх вибір залежить від того, за що дякується: коли за їстівне, тоді відповідається на здоров'я або їжте на здоров'я, коли за якусь річ із одягу — то зноси(іть) здоров (-а, -і), однак здебільшого поширена відповідь на подяку — прошу і будь ласка.

В умовах піднесеної тональності спілкування, в офіційних ситуаціях слова подяки можуть уживатися із дієслівною формою дозвольте: дозвольте подякувати вам за... Таке ж стилістичне забарвлення мають й інші конструкції. Наприклад: “Прийміть мою найсердечнішу подяку за Ваше щире співчуття” (М. Коцюбинський). “Щира дяка Вам від нас обох за надіслані книжки” (Леся Українка). У висловах подяки особливо яскраво виявляється функція ввічливості, і тому їх використання належить до обов'язкових етикетних настанов.

Вибачитися — “просити вибачення, усвідомлюючи свою провину”, вибачити ж — “виявляти поблажливість, прощати провину”. Отже, ситуація вибачення — передусім усвідомлення своєї вини і намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Вибачення завжди супроводжується проханням, навіть якщо виражене лише інтонаційно, без слів. “Вибачте, прохаю, за пізню відповідь на Ваш любий лист” (М. Коцюбинський). В українській мові існують стереотипні вирази вибачення, вибір їх залежить від “величини”, “розміру” вини, проступка, за які просять вибачити.

Найбільш уживаним і стилістично нейтральним є вибачте (вибач, вибачай, вибачайте), використовуване в ситуації невеликої провини: “Вибачайте, брате любий, що турбую Вас своїми проханками...” (П. Грабовський). “Вибачайте, що я так гостро сказав” (О. Досвітній). Інколи вислів вибачайте (вибач) вживається як увічливе заперечення, вияв незгоди: “Вибачайте... кричіте собі, я слухать не буду. Та й до себе не покличу” (Т. Шевченко).

Підкреслено ввічливою вибачальною формулою є вибачте ласкаво. При вживанні неприємних або непристойних та подібних їм слів вживається вираз вибачайте (вибач) на цьому (на цім) слові: “Та ж ви не повія яка, вибачайте на слові, адже вам не пусте в голові, не розпуста” (М. Коцюбинський). У народі при подібних ситуаціях ще вживаються сказав би, та піч в хаті, най сі преч каже, шануючи вас, не приміряючи та ін. У художній літературі і в словниках фіксується такий вибачальний вислів, як будьте вибачні, у наш час мабуть рідко вживаний. “Несподівано господар запитав:
— Будьте вибачні за цікавість: ви діток маєте?” (М. Олійник).

Вислів вибачте (вибач) запозичено українською мовою з польської, де воно первісне означало “побачити, роздивитися, розпізнати”. Нове значення розвинулось під впливом прзебацзиц “недобачити, пропустити”, звідки й українське пробачити й перебачити, В українській мові з цим значенням воно уживається з XVII ст. Часто можна почути у ситуації вибачення зворотну форму вибачаюсь. Однак вибачаюсь не може бути рекомендований як вислів вибачення, оскільки за своєю граматичною формою це слово означає дію, спрямовану на діючу особу. Отже, вибачаюсь — “сам себе вибачаю”, тобто його використання суперечить змісту самої етикетної ситуації, меті вживання висловів вибачення.

У західних областях України поширені вибачальні вислови перепрошую, за перепрошенням, котрі є кальками з польських пшепрашам і за пшепрошеніем. Василь Сімович у 30-х роках різко зазначав: “...перепрошую”, слово, що від нього так і віє чимось чужим (для мого вуха вульгарним: чомусь перепрошувати!). Це слово ніяк не хоче уступити місця чисто українському народному: вибач, вибачай, вибачте, вибачайте (будь ласка), прошу в вас вибачення”.

У розмовному мовленні вживаються як вибачальні вислови даруйте (даруй), прошу дарувати, даруйте ласкаво, даруйте на слові: “Даруйте, що звертаюсь до Вас з просьбою” (О. Кобилянська). Як вибачення за серйозну провину, великий проступок уживається простіть (прости): “Прости мене, Федоре, але я повинна втікати, втікати від твого обличчя, від твого голосу, від твоєї справедливості й доброти” (П. Загребельний). У народі на цей вислів існує відповідь: (хай, нехай) Бог (Господь, Мати Божа, Небо і т. ін.) прощає (простить). Прости, простіть може вживатися при звертанні до кого-небудь у значенні увічливого попередження про щось не зовсім приємне з погляду мовця: “Тепер уже, простіть, яйця старіші, як кури” (М. Номис).

Особливе місце серед увічливих виразів належить висловам привернення уваги. Як правило, вони використовуються у ситуації вибачення, прохання, запрошення. В українській мові до них відносять такі мовні одиниці: будь ласка; коли (як, якщо) буде (твоя, ваша і т. ін.) ласка; з ласки вашої (твоєї); будь ласкавий; будь ласкав; будьте ласкаві; будьте люб'язні. Характерною ознакою цих висловів є те, що сюди входять слова з коренем ласк і люб. Іменник ласка означає доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь; одне із значень прикметника ласкавий — те, що у ньому “виявляється доброзичливість, привітність”. Синонімічним до попереднього є прикметник люб'язний, вживаний зі значенням “уважний”, привітний до кого-небудь”. Отже, ввічливими виразами ми засвідчуємо доброзичливе, привітне ставлення до співрозмовника, що лежить в основі етикетного спілкування.

Вислови будь ласка, коли (як, якщо) твоя ласка використовуються при чемному проханні, запрошуванні, в ситуації вибачення.

Форми множини будьте ласкаві, якщо ваша ласка, з ласки вашої відомі в ситуації чемного звертання до старших з проханням і порівняно з попереднім мають вищий ступінь увічливості, а отже, характерні для піднесеної тональності спілкування. Приміром: “Будьте ласкаві, напишіть мені, як стоїть справа з “Запомогою” (М. Коцюбинський). “На це я пристаю, — коли ваша така ласка, — тихо промовив Улас” (І. Нечуй-Левицький). “То викличте мені, з ласки вашої, Любов Олександрівну на хвилинку” (Леся Українка). Особливою витонченістю вирізняється вислів будьте люб'язні, поширений серед інтелігенції старшого покоління: “Будьте люб'язні, сюди, Неоніло Григорівно” (В. Собко). Вислови привернення уваги є чарівними словами, які роблять співрозмовника чуйним, прихильним, доброзичливим.

Упродовж століть наш народ використовував дві основні форми звертання: типову українську добродію і західнослов'янську пане, пані. Добродію, добродійко — специфічно українське шанобливо ввічливе звертання як до знайомого, так і до незнайомого. Внутрішня форма його прозора, не викликає ніяких негативних асоціацій і не містить соціального змісту. В “Історичному словнику українського язика” Є. Тимченка (К., 1930-1932) так тлумачиться одне із його значень: “що діє добро, доброчинець”. Порівняймо зі словами протилежного значення: злодій — спочатку означало “людина, яка чинить будь-яке зло”1, лиходій — “той, хто чинить лихо, здатний чинити лихо”2 Як етикетне звертання слово добродій фіксується в Словнику Є. Тимченка з XVII ст. Поширене воно в цій функції бу-ло здебільшого на Східній Україні. Звертання добродію (добродійко) вживалися самостійно і в поєднанні з етикетними означеннями: шановний(-а), ласкавий(-а), високошановний(-а), вельмишановний(-а), високоповажний(-а), та з іменем по батькові. Уживаються добродій (добродійка) і як увічлива форма згадування про відсутню людину. Наприклад: “Скажіть мені, добродію, хто це придумав границі для людей?” (О. Маковей). “Сідаючи напроти Криленка, він поправив ремінь свого саквояжа й сказав: — Я вам не заважаю, шановний добродію?” (М. Хвильовий). “Вельмишановний добродію”, — писав М. Коцюбинський до В.Гнатюка; “Високоповажна добродійко Ольго Петрівна”, — до Олени Пчілки; “Зо мною йде в полонину добродій Гармашій, дуже гарна людина”, — до Віри Коцюбинської. Думається, шляхетне і дуже зручне звертання несправедливо викинуте з ужитку в нашій мові, тож потрібна його реабілітація. Зрештою, ми є свідками, як воно владно і природно повертається в наш мовленнєвий етикет.

Шанобливо ввічливі форми звертання пане, пані, панове поширилися в українській мові під впливом польської, цим і пояснюється те, що вживання їх переважає в західних областях України. Форму пане як офіційне звертання до осіб привілейованих верств суспільства двотомний “Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.” (К., 1977-1978) фіксує з XIX століття. Пізніше це слово узвичаїлося як увічлива форма згадування або звертання до людей незалежно від соціального стану. Етикетні звертання пане (пані, панове) можуть уживатися самостійно або в поєднанні з іменем, прізвищем, назвою особи за фахом чи родом діяльності тощо: “Моє поважання панові інженерові”, — відозвався Горобець” (О. Маковей). “Не забувайте, пане Стефаник, за мене ніколи, хотя і мовчати буду” (О. Кобилянська). “Пані Наталія Кобринська, не пам'ятаючи адреси Вашої, просила мене передати Вам її “промову”...” (М. Коцюбинський).

При спілкуванні в піднесеній тональності, наприклад, у листах, ці звертання вживалися з означенням шановний, вельмишановний, високоповажний. Слід зазначити, що звертання пане, пані збереглось і донині у повсякденному побутовому мовленні на Західній Україні (переважно у людей старшого покоління, які дотримуються етикетних правил, засвоєних замолоду чи змалку). Поширена в передвоєнній Галичині форма звертання пане добродію (пані добродійко) становить собою кальку з польського pani dobrodzieju. Був час, коли в українському інтелігентному середовищі вживалася форма пане товаришу (пані товаришко): “Вельмишановна пані товаришко”, читаємо в листі Лесі Українки до Н. К. Кибальчич. Так могли звертатися старші до молодших товаришів по праці, професори до студентів і т. д. Західноукраїнський мовознавець Василь Сімович вважав, що таке звертання слід зберегти в українській мові. Існувало й звертання товаришу (товаришко). Узагалі ці слова вживалися в різних значеннях: “людина, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях”, “людина, зв'язана з іншими спільною професією, місцем роботи, навчанням”, “людина, зв'язана з ким-небудь дружбою, щирий друг, приятель”, “людина, ідейно зв'язана з іншими людьми, яка разом з ними бере участь у спільній справі, боротьбі” та ін. Як звертання воно з'явилося наприкінці XIX — на початку XX ст. і використовувалось в інтелігентному середовищі зі значенням “людина, зв'язана з ким-небудь дружбою”, та “людина, ідейно зв'язана з іншими людьми”, етикетної функції тоді ще не виконувало. Приміром, Михайло Драгоманов у листі до Івана Франка звертався: “Дорогий товаришу!”, Леся Українка — до Н. К. Кибальчич: “Дорога товаришко!”, Ольга Кобилянська до Василя Стефаника: “Добрий товаришу мій!”.

Згодом це звертання починає вживатися для вираження взаємоповаги й підкреслення соціальної рівності в робітничому середовищі. У радянський час слово товариш набуло нових значень: “про людину нового соціалістичного суспільства, про радянську людину”, “уживається перед прізвищем людини для підкреслення приналежності її до свого радянського чи партійного середовища”, “перед прізвищем, іменем, званням і т. ін. чи без згадування прізвища, імені, звання, а також у звертанні”. Воно, витіснивши існуючі до цього ввічливі форми звертань, спробувало їх замінити, однак виконувати етикетну функцію в повному обсязі виявилось неспроможне. Крім того, згадуване звертання має чітко виражений офіційний відтінок, а отже, не придатне для використання в повсякденно-побутовій сфері. Разом із тим, приєднуємось до думки В. Сімовича, за якою “нема причини його викидати”. Йдеться лише про те, що слід розділити сферу вживання цього слова з іншими, котрі бездумно були вилучені з нашого етикету. До такої думки приходять, зрештою, і мовознавці. “Очевидно, в нинішніх умовах треба допустити варіантні форми, тобто поряд із звичними для багатьох висловами типу Галино Петрівно, Андрію Івановичу, варто відновити несправедливо забуті зовнішні форми: пане Андрію, пані Галю (і, може, навіть панно Віро, панно Марусю), а в офіційних ситуаціях — пане Орлевич, пані Зарицька”. Власне, так диктує саме життя. Народ,

не чекаючи рекомендацій, уже повертається до давніх традицій, в тому числі й мовно-етикетних.

І коли, нарешті, в своєму невпинному бігу до винародовлення, до моральної деградації, до фізичної погибелі ми зупинилися, озирнулись назад, то вжахнулися побаченому, зрозуміли, чого позбулись. Не просто застарілих, як самим здавалося, слів, для яких у нашій заідеологізованій, заполітизованій мовній свідомості більше не було місця. Позбулися одвічних морально-етичних засад, що лежали в основі спілкування українського народу: доброзичливості, любові, лагідності, привітності, шаноби, ґречності. Чеснот, якими віддавна славився український народ і які відразу впадали у вічі чужоземним дипломатам і мандрівникам, котрим доводилось бувати у нашім краю. Так, датський посол Юлій Юст, що у 1709-1712 pp. відвідував Росію, а в 1711 р. їхав через Україну, писав у спогадах: “Місцеві мешканці (Королевця), як і взагалі все населення Козацької України, відзначаються великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто й чисто утримують доми”. А Джозеф Маршаль про Україну 1769-1770 pp. згадував: “Сучасне українське покоління — це моральний і добре вихований нарід”. Особливо відзначили чужоземці внутрішню вишуканість українських жінок. “Найбільше ласкавості в словах і жестах знайдеш на Русі (так звалася тоді Україна. — М. Б.), спеціально у жінок, до чого спричиняється також русинська мова, вимова котрої не така тверда, як польська”, — писав у своєму щоденнику голландець У. Вердуль, подорожуючи Польщею й Україною у 1670-1672 pp.

Визначальними етнопсихологічними особливостями українського етикету є передусім доброта, сердечність, простота, щирість і ніжність. На мовному рівні це виявляється в тому, що: 1) стрижневим словом багатьох висловів українського мовленнєвого етикету є слова з коренем добр- здоров-: добридень, добривечір, добрий ранок, добридосвіток, на все добре, добродію; здоров був, здорові були, доброго здоров'я, дай Боже здоров'я, здрастуй(-те) та ін.; 2) наявна велика кількість слів-звертань із пестливими суфіксами: голубонько, соколику, матінко, матусю, таточку, дідусю, бабусю, бабуню, бабцю, сестричко, братику та ін.; у багатьох етикетних висловах виступає слово із коренем ласк-: будь ласка (будьте ласкаві), ласкаво прошу, з ласки вашої та ін.; 3) існує багато висловів, які первинною своєю семантикою виражають доброзичливість: будьте щасливі, Боже поможи, дай Боже щастя та ін.; 4) відсутні інвективи (непристойні, грубі лайки).

На жаль, за декілька десятиліть відбулися певні зміни в мовній свідомості й моралі нашого народу в цьому плані. Бездумно перейнявши брутальні мовні витвори, привнесені чужою “культурою”, українці, вже не задумуючись, оскверняють мову і душу найнеприс-тойнішими у світі інвективами, побудованими на сексуальній основі. Настав час виполювати бур'яни на нашому мовному полі і культивувати добірне зерно, яке зберігалось у народних скарбницях, щоб проросталс воно прекрасним цвітом високої духовності.

Добавлено (08.02.2008, 20:34)
---------------------------------------------
Звертання
Дорогі друзі!

Дорогий друже!

Громадянине (громадянко)!

Громадяни!

Пане (добродію)!

Панове!

Товариші!

Вельмишановний..!

Високоповажний..!

Люди добрі!

Товариство!

Юначе!

Господарю (господине)!

Шановна громадо!

Прощання
До побачення!

Вибачте, мені час (пора).

На все добре!

Бувайте здорові!

Усього найкращого!

Бувайте!

Вітайте своїх батьків (від мене).

Хай Вам щастить!

Щасливої дороги!

Сподіваюся, ми незабаром побачимося.

Бажаю Вам добре провести час!

До завтра!

На добраніч!

Добраніч!

Прощавайте!

Щасливо!

До зустрічі!

Передавайте мої щирі вітання!

Бувай, друже!

Вітання та побажання
Добридень!

Доброго дня!

Здрастуйте!

Здорові будьте!

Доброго вечора (добривечір)!

Добраніч (на добраніч)!

Привіт!

Вітаю!

З приїздом Вас!

Доброго здоров'я!

Хай живе...

Поздоровляю Вас!

Зі святом Вас!

Вітаю з Днем народження!

Бажаю (зичу) щасливого Нового року!

Хай щастить у Новому році!

З Різдвом Христовим!

Бажаю (зичу) Вам здоров'я, щастя, успіхів!

Щасливих Вам свят!

Дозвольте вітати Вас від імені…

Наше щире вітання…

Прийміть мої співчуття!

Хай збудуться всі Ваші мрії!

На здоров'я!

Прощання

До побачення!

Вибачте, мені час (пора).

На все добре!

Бувайте здорові!

Усього найкращого!

Бувайте!

Вітайте своїх батьків (від мене).

Хай Вам щастить!

Щасливої дороги!

Сподіваюся, ми незабаром побачимося.

Бажаю Вам добре провести час!

До завтра!

На добраніч (добраніч)!

Прощавайте!

Щасливо!

До зустрічі!

Передавайте мої щирі вітання!

Бувай, друже!

Запрошення та прохання

Ласкаво просимо!

Приходьте, будь ласка (прошу, приходьте)!

Я хочу запросити Вас до себе.

Підійдіть, будь ласка, ближче!

Прошу, сідайте (сідайте, будь ласка).

Дозвольте запросити Вас…

Чи не хотіли б Ви…

Чи не бажаєте Ви…

Чи не могли б Ви…

Я хочу попросити зробити мені послугу.

Прошу допомогти мені…

Скажіть, будь ласка…

Будьте ласкаві, напишіть…

Будьте такі ласкаві, поясніть…

Дозвольте мені увійти (вийти, запитати Вас, відповісти, потурбувати Вас).

Чи можу я попрохати..?

Запрошення та прохання
Дуже часто можна почути, що освічені люди, говорячи між собою, зовсім забувають про культуру мовлення, а саме, мовний етикет. Якщо ви хочете бути дійно високоосвіченою людиною, не забувайте говорити

Ласкаво просимо!

Приходьте, будь ласка (прошу, приходьте)!

Я хочу запросити Вас до себе.

Підійдіть, будь ласка, ближче!

Прошу, сідайте (сідайте, будь ласка).

Дозвольте запросити Вас…

Чи не хотіли б Ви…

Чи не бажаєте Ви…

Чи не могли б Ви…

Я хочу попросити зробити мені послугу.

Прошу допомогти мені…

Скажіть, будь ласка…

Будьте ласкаві, напишіть…

Будьте такі ласкаві, поясніть…

Дозвольте мені увійти (вийти, запитати Вас, відповісти, потурбувати Вас).

Чи можу я попрохати..?

Добавлено (08.02.2008, 20:34)
---------------------------------------------
Етикет в мережі Іnternet
Ще один вид мережених скорочень —смайлики, поєднання звичайних символів, які вводяться з клавіатури, але нагадують деякі добре знайомі всім речі. Правда, часом для того щоб роздивитися искомий зміст, на смайлик потрібно подивитися, нахиливши голову набік. В англійськомовних текстах для позначення цього виду сконцентрованих почуттів застосовують термін “emoticons” (емоційні іконки).

:-) — посміхаюсь.

:-D — сміюсь

:-0 — дивуюся.

: -( — мені сумно.

;-) — підморгую.

#:-0 — я в шоці.

Х-) — нічого не бачу.

0:-) — ангел.

}:-) — демон.

@}->— троянда.

І т.д.

Добавлено (08.02.2008, 20:37)
---------------------------------------------
ггг.... я то канєшно всьо не читала і не збираюсь, просто закинула=)
ггг... і я того всього незнаю, але якось живу без Етикету, хоча колись всю книжку про то прочитала...
Але всерівно) Мені і без нього добре=) Ну що ж вивчу якісь "гарні манери" і буди як якась дура, кращє я буду така яка я є...

І ти то всьо читати будеш???

етикет встановлює певні рамки на спілкуванні. звісно, повністю вчити всі правила немає потреби, але знати деякі норми і використувати їх в своєму житті дуже бажано...))

З другої сторони, є люди, які перчитали купу книжок про етикет, але так і не стали вихованими людьми...а є люди. які просто дотримуються певних норм в спілкуванні, через це дуже приємно з ними поговорити))) от