Додано (12.04.2008, 21:12)
---------------------------------------------
Невже ніхто не любить готичну поезію??

Почуття
ти бачиш заметіль?
ти відчуваєш холод?
між нами не любов, а біль,
і не коханий ти тепер,а ворог.
любов-не казка,не вірш,
любов не можна вбити,
як важко,важко на душі,
я так не можу жити,
між нами біль,між нами сльози,
між нами холод і морози.....

1.Л.я.л.Ь.к.а.
Картонові стінки коробки з під пива-
Останній твій прихисток, лялько моя,
Може дощ, може зібгана в жмутки води, сіра злива,
Знищить цупкість гофровану дому твого.

Липкий скотч рівно стягне всі шпари,
Мов стерильний бандаж покалічену плоть.
Шовком вій, в консистенціі легкої пари,
Ти до мене у сни із дитинства приходь.

Тихо плачу над латексом тіла.
Ти не плачеш, бо пластик твердий.
Прощавай, моя крихітко мила,
Don't disturb mе no more and forgive.

2.А що тобі в мені?
Я струм, заплутаний в дротах,
заплетений у металевий трос,
Й гойдається у мене на хребтах,
мов жертва інквізиції
поміж стовпами,
Хемінгуея сивий альбатрос,
колиханий солоними вітрами.

А що тобі в мені?
Мої рідкі сріблясті коси
плела у танцях звивистість мурен
збиваючи хвостом застиглий попіл
з очей пульсуючих медуз
як іноді бува
збива
самотній дух забутих циркових арен
із писків лютих дику непокору
ударом влучним батога
й кляне тяжку свою
роботу.
А що тобі в мені?
Ти-бог...
Я поросто жмуток кіс і дроту.

3.Крихка свобода вікон,
Туге сплетіння рами...
І штори,як повіки,
Ледь зрошені сльозами.
Тонка скляна прозорість,
Що ловить неосяжність,
Вночі п'є спрагло зорі,
А вдень, як сонце майже,
Розсіює проміння
В моїй сирій кімнаті,
Ілюзією вабить
Думки сумно-крислаті,
Пускаючи коріння
В мою хвору свідомість...
Хотілось трошки правди -
Лиш фальш одна натомість.

я обернулся смертью,разрушителем мира(с)Бхагават-Гита

* * *
В безмолвия полночный час
Я обниму твои колени
Никто здесь не увидит нас,
Лишь кем-то проклятые тени.

В безмолвия полночный час
Я обниму твои колени
Никто здесь не увидит нас,
Лишь кем-то проклятые тени.

Ты сам меня к себе призвал
Своим отчаянным желаньем
Улыбка для тебя – оскал.
Ты наслаждаешься страданьем.

Не плачь, ладони не лобзай,
Царём и богом не зови,
А просто тихо умирай
Рабом своей слепой любви!

Приникну к ложу твоему
Безмолвно мягкими губами
И тело нежно обниму
Своими бледными руками.

Я рядом, словно тень, стою,
Склоняюсь тихо к изголовью.
Я – тот, кто выпил кровь твою
И был последнею любовью

Не плачь, ладони не лобзай,
Царём и богом не зови,
А просто тихо умирай
Рабом своей слепой любви!

Не плачь, ладони не лобзай,
Царём и богом не зови,
А просто тихо умирай
Рабом своей святой любви!

Goth

Она бритвой образала волосы
И покрасила их в черный цвет.
На запястьях – кровавые полосы,
И дороги назад уже нет.
Вечный траур, тоска и распятия.
Нет улыбок на черных губах.
Эти дети играют в проклятия
И желают остаться во снах.

Ночь у них за богиню считается,
А за бога – кровавый закат.
Их так много по миру скитается –
Этих мрачных и бледных ребят.

Вечный траур, тоска и распятия.
Нет улыбок на черных губах.
Эти дети играют в проклятия
И желают остаться во снах.

Она дверь заперла в мир свой наглухо.
Может, демон за нею придет.
И обняв, он прошепчет ей на ухо:
«Спи спокойно, мой маленький гот»

Вечный траур, тоска и распятия.
Нет улыбок на черных губах.
Эти дети играют в проклятия
И желают остаться во снах.

* * *
Мы одиноки -
Слепые пророки
В мире, где солнце
Родит лишь ожоги.

В мире, где правда
Считается ядом,
И никому
Помогать здесь не надо.

Босиком на лезвиях ножей
Танцуй, танцуй, танцуй,
И боль свою
В алые уста целуй.

Здесь, где молчанье
Скрывает отчаянье,
Немые скитальцы
Скрывают боль в танце.

Морали, запреты,
Законы, заветы
Мёртвое эго
Укутают снегом.

Босиком на лезвиях ножей
Танцуй, танцуй, танцуй,
И боль свою
В алые уста целуй.

Жовта троянда
Подарував мені троянду жовту:
Суху, нещасну, спраглу і сумну.
Вона здавалася так схожою на мене...
Ти повернувся і лишив мене одну.
Троянду жовту слізьми омивала,
Я так хотіла, щоб пожила ще!
Вона ж не слухала мене, не відживала,
Могла, та не бажала розростись кущем.
Троянда не цвіла, хоч я допомагала
Знайти їй сенс нікчемного життя.
Вона не бачила його. І я не помічала...
Я мріяла лише про твоє каяття.
Я так хотіла вірити, що ти ще пошкодуєш
І про троянду жовту, як про розлуку цю.
Але я бачила: живий букет купуєш
Із лілій, гладіолусів, тюльпанів, чебрецю.
Я знала, що ці квіточки красиві не для мене,
Бо гідна я лише сухих троянд, мертвих.
І я готова була собі порізать вени -
Так не хотілось жити між цих страждань людських...
І я взяла троянду, знайшла я лезо гостре,
Обмила квітці своїй я кров'ю пелюстки:
Перетворилась жовта троянда на червону
І випустила нові зелені два листки.
(хеппі-енд )

Голос твой
Мрак. Отчаянье. И ложь.
В темноте один идешь.
Я во след тебе смотрю,
Понимаю, что люблю.
Звук твоих шагов и злость.
Будто в серце ржавый гвоздь.
Хоть в твоей душе мороз,
На щеке моей нет слёз.
Сила. Мужество. Но боль.
И на раны сыплют соль.
Не забыть тебя (сейчас)...
От часу не легче час.
Понимания мне нет.
Но все эти слухи - бред!
Ты не веришь мне, конечно...
Кто я? А она безгрешна!
Трудно слово молвить. Страх.
Ненависть в твоих глазах.
В горле будто бы комок...
Наши чувства - под замок!
Да, забавно. Смех сквозь слёзы.
НАШИ чувства - это грёзы.
Просто детские мечты,
Где меня полюбишь ты.
Снова грусть. Тоска больная.
Кто? Любовь? А кто такая?
Я не верю. Звук пустой.
Кто "помог" мне? Голос твой!