Ел загально означає Бога або Божество майже в усіх семітських народів (за винятком етіопської мови). Повний етимологічний родовід і значення наймення "Ел" досить спірні, заплутані й непевні. Багато біблістів добачають у ньому гебрейський корінь, що у вільному перекладі можна відтворити фразами: "бути сильним", "бути міцним", "Всемогутній". Знову інші наголошують більше арабський корінь, що означає "передовий", "який знаходиться на фронті чогось", "фронтовик", "прямує до мети", "відмінник", "провідник", "губернатор", "намісник" тощо. "Ел" — це найбільш поширена назва Бога, вона містить у собі загальну концепцію про всемогутність, владу, авторитет і маєстат Бога та набула широкого розповсюдження в світі через Біблію.

Лінгвістичними єдиноутробними нащадками наймення "Ел" є Еліон, Елоаг та Елогім. Крім цього, "Ел" з'єднується з багатьма біблійними власними іменами й географічними назвами, як складова частина в словосполученнях і фразах, наприклад: Ел Шаддай, Бог Всемогутній (1 Мойсеева 17:1); Ел Бет-Ел, Бог Бетелу (1 Мойсеева 35:7).

Еліон

Гебрейське наймення Еліон означає Всевишній, Найвищий. Воно натякає на трансцендентність єдиного Бога, Якого очевидну всевишність чи найвищість годі пізнати органами чуття або дослідом, бо вона логічно усвідомлюється й безпосередньо сприймається досвідом (пережиттям) Бога вірою, інтуїцією, чуттям і спостереженням. Трансцендентність Божої всевишности є протилежністю іманентності нашої низької землі, що підпадає дослідові й яка пізнається органами чуття. Інакше кажучи, джерелом пізнання трансцедентної всевишности єдиного Бога є безпосередній досвід (пережиття, спостереження), а джерелом пізнання іманентности низької землі є дослід (посереднє розумове досліджування матеріальних речей).

Назву "Еліон" у Святім Письмі здебільшого зустрічається в складних словах, де два чи більше коренів в'яжуться в одне слово або фразу докупи, наприклад: Ел-Еліон (Всевишній Бог, 1 Мойс. 14:18-20,22); Ягве-Еліон (Всевишній Господь, Пс. 46 (47) :3), як також ім'я "Еліон" не раз трапляється як окреме самостійне слово (Всевишній, 4 Мойсеева 24:16).

Елоаг, Елогім

Елоаг і Елогім це похідні форми від імени "Ел". Перша форма (Елоаг, по-арабському Аллах чи Алла) подана в однині, а друга (Елогім) — у множині. Вони наголошують повноту, достойність і величність природи Бога, щоб вірні шанували й поклонялися Йому. Однинне ім'я "Елоаг" трапляється в поетичних текстах Біблії, головно в Книзі Йова. Елогім передусім виражає назву єдиного правдивого Бога (1 Мойсеева 1:1; 5:22; 6:9; 11; 17:1,3, 15, 18; 20:3,6; 5 Мойсеева 4: 35; Ісуса Навина 22:22; Пс. 7:10-12; 56:3; 77:7); позначає анголів (Йова 1:6; 2:1); жителів шеолу (1 Самуїлова 28:13); людей, наділених божественною силою й даруваннями: вождів, королів, президентів, суддів тощо (Пс. 8:6, 7) та врешті поганських і християнських уявних богів, ідолів, бовванів тощо (2 Мойсеева 12:12; 32:1,4; 5 Мойсеева 29:17; 32:17; Рути 1:16; 1 Самуїлова 5:7; 2 Царів 1:2-3; 19:18; 2 Хронік 13:9; 32:15; Неемії 9:18; Йова 1:5; Псальма 113:12-16; Даниїлова 11:37-39).

Шаддай

Ця назва Бога походить із глибокої давнини, однак її етимологія неясна, непевна й досі є предметом наукових суперечок. Правдоподібно, слово "Шаддай" має в своїй основі корінь "шдд", що означає "бути навальним", а це натякає на всемогутність Бога, цебто всемогутній Бог має необмежену владу, виняткову силу, всевладний авторитет і підкоряє Собі всіх і все (1 Мойсеева 17:1; 28:3; 35:11; 48:3; 49:25). Ім'я Шаддай виступає в Біблії як окрема самостійна назва, головно в Книзі Йова, та в складних словах, типу "Ел-Шаддай" (Всемогутній Бог, 1 Мойсеева 17:1; 49:25).

Єврейська мезуза (талісман, що чіпляється на одвірках) з написом на івриті Шаддай, одне з імен Бога, що означає Всемогутній

Адонай

Назва Бога Адонай часто трапляється на сторінках Пророцьких Книг Біблії. Гебрейське слово "Адон" означає мій Пан, мій Господь, а множину від нього "Адонай" можна перекласти на мої Пани. У стосунку до людей слово "Адон" являло собою титул, що ним дана особа виявляла пошану до свого співрозмовника чи адресата. Щодо єдиного Бога, то юдеї, а зокрема пророки, послуговувалися назвою "Адонай", як епітетом, з дієсловом в однині, щоб таким чином підкреслити суверенність або повновладність Бога, як також щоб показати людям їхню залежність від Господа й повинність підпорядкуватися Йому, як це роблять слуги у відношенні до своїх панів або як жінки коряться своїм чоловікам. Говорячи знову про поганських чи уявних богів, вони звичайно вживали слова "Адонай" із дієсловом у множині.

Ягве, Єгова

Юдеї з глибокої давнини для позначення в Біблії єдиного правдивого Бога постійно вживали своєрідної їм назви Ягве (Єгова). Це ім'я набуло широкого розповсюдження за часів Мойсея й по ньому. Спочатку юдеї дивилися на Бога, як на споконвічного, всемогутнього й незмінного Творця й Правителя всього видимого й невидимого. За днів Мойсея їхнє розуміння Бога значно поширилося.

Коли на горі Хориві Бог об'явився Мойсееві, то на його запит: "Яке Його ім'я?" — Господь відповів: "Я Той, що є, сущий" (2 Мойсеева 3:13-15). Ця відповідь об'явила людям глибше розуміння Бога, як Того, Який є сущий, самобутній та вічновірний Своїм обітницям і заповітам-союзам, даних їхнім батькам: Авраамові, Ісаакові й Якову. Інакше кажучи, юдеї тепер пізнали, що Бог являє Собою не тільки абсолютного Творця всього видимого й невидимого, споконвічного Вседержителя й Постачальника всього необхідного для життя, але Він також визволить їх із єгипетської неволі-рабства, учинить їх Своїм народом, Своєю власністю більше всіх народів, візьме Собі їх за народа (2 Мойсеева 19:5-6), введе їх до Ханаану й дасть їм у спадщину землю, текучу молоком і медом (2 Мойсеева 6:4-8).

Отже, слово "Ягве" в гебрейському оригінальному тексті складається з 4 приголосних літер: "JHWH", — це так звана в мовознавстві тетраграма, — і його етимологія базується на Господніх словах: "Я Той, що є, сущий" (2 Мойсеева 3:14). Таким чином назва "Ягве" походить від кореня дієслова "бути" й означає самобутнього, споконвічного й незмінного Бога, вічновірного укладеним Своїм заповітам-союзам і обітницям, зокрема про спасіння людей. Ягве означає абсолютну самобутність. Він являє Собою споконвічне й незмінне буття, цебто справжнє, не створене, буття, що існує самостійно, без наслідування відомих чи наявних зразків. Самобутність Єгови визначається неповторною, оригінальною своєрідністю, не схожою на нікого й на ніщо.

Ягве самобутній у Своєму бутті, діяльності й абсолютно незалежний від будь-яких впливів людей та всього видимого й невидимого. Він — це єдина, постійна й вічна основа всього існування; Він першопричина Самого Себе, всього живого й неживого та всіх рухів; Ягве має Своє буття від Самого Себе, а не від когось чи чогось іншого. Йому тільки притаманне абсолютне буття, як таке, натомість усі створіння й усе інше має буття від Нього. Ягве — це назва Бога, що наголошує Його вічновірність у додержуваннні обітниць і заповітів-союзів, укладених із людьми.

Юдеї в найщирішій побожності, пієтеті й шанобливій повазі ставилися та ставляться до імени Ягве. Сповнені святим страхом, щоб часом не образити Бога марним і безпотребним покликуванням імени Ягве (2 Мойсеева 20:7), як-також щоб не зловживати ним у щоденних зносинах, — вони залюбки замість Ягве почали вживати Адонай або Елогім.

Ягве трапляється в Біблії в словосполучних комбінаціях, типу: "Ягве їре" — Господь нагледить (1 Мойсеева 22:8, 14); "Ягве Рафа" — Господь — твій Лікар!" (2 Мойсеева 15:26); "Ягве Ніссі" — Господь — мій прапор (2 Мойсеева 17:15); "Ягве Цебаот" — Господь Саваот (Ісаї 1:9); "Ягве Шалом" — Господь миру-спокою (2 Суддів 6:24); "Ягве Цидкеню" — Господь — наша праведність (Єремії 23:6) ; "Ягве Шамма" — Господь тут присутній (Єзекіїля 48:35); "Ягве Ра" — Господь — мій Пастир (Пс. 22:1) тощо.

У Біблії майже послідовно вживається ім'я Ягве, коли йде мова про Бога в Ізраїлі, натомість у мовленні про Бога між поганами широке застосування має ім'я Елогім.

Саваот (Цебаот)

Загально означає небесні, духовні й фізичні сили або воїнства, що Бог має в Своєму розпорядженні. Слово "Саваот" найчастіше зустрічається в Біблії в пов'язанні з ім'ям Ягве, як його опозиція (прикладка), для позначення Божої присутносте з Його силами, наприклад: Ягве, Бог Саваот; Ягве, Бог ізраїльських військ; Ягве, Бог не-небесних сил; Ягве, Бог небесних світил тощо (1 Самуїл. 4:4; 17:45; 2 Самуїлова 6:2; Псальми 79:5,8; 83:2,4; 88:9; Ісаї 1: 9; 6:3; 37:16; Осії 12:6). Ім'я Саваот часто зустрічаємо в Пророцьких Книгах Біблії.

У Новому Заповіті широке застосування мають тільки дві грецькі назви Бога: "THEOS" і "KYRIOS". Першим ім'ям позначається єдиного справжнього християнського Бога, а також і уявних поганських богів, натомість друге ім'я відповідає своїм значенням старозаповітній назві Ягве й передається українським словом Господь. Крім цього, Новий Заповіт замість назви Ягве-Господь вживає таких фраз: "Альфа й Омега"; "Який є, був і має 'прийти"; "Початок і Кінець"; "Перший і Останній" (Об'явлення 1:4,8, 17; 2:8; 21:6; 22:13).