Вампіри... вампіри. Вампіри! Вони всюди. Просто не всі їх бачать та відчувають. Уявляєте, їх колись навіть боялись – це вже зараз деякі особистості тільки і мріють, що зустріти справжнього вампіра і стати його жертвою. Тема вампірів була настільки актуальною у всі часи, що не оминула і кінематограф. Отже, сьогодні поговоримо про вампірів у кіно. Ще у самому своєму зародку мистецтво кіно зіткнулося з вибором тем для екранізації і однією з таких стала тема жахів. Адже режисери робили ставку перш за все на почуття глядачів, а чи не найсильнішим почуттям у всі часи був і є саме страх. Вампіри вже на той час були надзвичайно гарно описані в різних готичних романах, що з’являлися раніше, і тому стали ідеальними героями саме таких фільмів жахів. Самі ж фільми жанру horror знімалися і раніше, але не відразу там наважились зіграти справжнього вампіра. Взагалі характерною рисою того часу була надзвичайно велика кількість відзнятих фільмів. У той час кіно як мистецтво тільки зароджувалося і тому на цьому полі було досить багато місця для експериментів. На режисерів та акторів ніхто не вчився, ніхто не думав про авторські права і світову славу та шалені заробітки. Все було набагато локальніше. Знімали істинні фанати, які в це вкладали свої кошти та життя. Вони прагнули визнання від тієї нечисленної публіки, якій мали змогу показати свої творіння. А в результаті вони отримали визнання всього світу. Одним з таких режисерів із світовим ім’ям зараз вважається Фредерік Вільям Мурнау – „батько” першого кіновампіра. Хоча їх знімали і до нього, але його граф Орлок (прототип Стокерівського Дракули) став саме тим справжнісіньким вампіром, в реальність якого вірили ще дуже довго після виходу фільму. Дійсно, Макс Шрек (Max Schreck) зіграв неперевершено, а чудовий мейк-ап та технічні можливості чорно-білого фільму довершили цей загадковий і містичний образ. Цей фільм, створений 1914-го року, визнано класикою світового horror-жанру і він не втратив своєї краси та актуальності навіть за майже століття свого існування. А ще за рік після „Nosferatu. Symphony of horror” („Носферату. Симфонія жаху”) Мурнау було відзнято цілий десятисерійний серіал „Les Vampires” („Вампіри”), режисером якого став Луіс Фьюлладе (Louis Feuillade). І хоч фільм відноситься до жанру містики та жахів, але нажаль жодного вампіра ви там не побачите. „Вампіри” – це банда вбивць, що скоюють страшні злочини, але кров вони не п’ють. Цікавий цей фільм зокрема і гарно зіграними ролями. Чого тільки варта харизматична актриса Жюльєт Мусідора (Juliet Musidora). Та й взагалі фільми того часу надзвичайно вирізняються емоційністю акторів. Захоплення, страх, відчай, радість – все це та багато іншого можна зрозуміти і без слів, тільки за виразом обличчя. Можливо саме тому німе кіно і досі цікавить суспільство. Також, якщо говорити щодо вампірської тематики, то не варто опускати з поля зору фільм „Vampyr - Der Traum des Allan Grey”(„Вампір – сон Алана Грея”) 1931/1932 років, знятий людиною, що наразі вважається одним з класиків світового кіномистецтва в плані режисури. Карл Теодор Дрейєр (Carl Theodor Dreyer) – режисер з великої літери, майстер, який вмів у своїх фільмах зіграти на таких тонких струнах підсвідомого, що його методи та засоби стали не просто гарними прикладами для наслідування, а й увійшли в підручники кращих кінематографічних факультетів світу. У цьому його фільмі надзвичайно цікавими є засоби досягнення атмосфери страху. Самі вампіри з’являються в кадрі дуже мало, але атмосферно їх присутність відчувається протягом всього фільму. Єдине, що може не сподобатися сучасному глядачеві, розбещеному динамічністю сучасного кіна, так це деяка затягнутість сюжету. Події розвиваються надзвичайно повільно, що за задумом повинно було надавати глядачеві можливість приєднатися до ходу фільму, додумати свої деталі та візуально уявити собі сюжетну лінію. Мабуть саме тому цей фільм свого часу і не мав великого успіху в глядацької аудиторії, а зараз цінується лише у колах естетичних кіноманів, або просто фанатів такого кіна. Далі варто згадати зовсім невідомі, або ж маловідомі, старенькі екранізації різних готично-вампірських романів та акторів, що своїм образом створили класичного „великого, злого і кусючого” Вампіра. Був колись давно такий режисер, як Тод Браунінг (Tod Browning) і зняв він перший американський фільм про вампірів. Так, я знову кажу „перший” хоч і знято його 1927-го року. Так вже склалося, що кінематограф тільки ставав на ноги, починав розвиватися і тоді до нього ставилися зовсім не так, як зараз. Нажаль, на той час багато фільмів просто знищувалися. Той же самий „найперший” „Носферату” дійшов до нас тільки дякуючи великій удачі і чистій випадковості – одну копія фільму все-таки не встигли знищити. Але повернемося до американського кіно, що у нас є чи не найпопулярнішим. Отже, пан Браунінг та його „Лондон після півночі” („London аfter Midnight”). Ні, ні – не плутайте його з добре вам відомим гуртом, це таки дійсно кіно. Варто зазначити, що це була перша більш-менш повнометражна американська картина про вампірів – я не беру до уваги короткий метр (15 хвилин) фільмів „Вампір” 1913 та „Село-вампір” 1916 року. Також цей фільм цікавий тим фактом, що десь за рік після його виходу було випущено ще й озвучену версію, що іноді зустрічається під назвою „Знак вампіра”. Чудова робота актора Лона Чейні (Lon Chaney) та режисера Тода Браунінга створили ще один незабутній образ гротескного вампіра. Але лиха доля не дала нам повною мірою потішитися шедевром – всі копії його втрачено. Хоча не так давно, а саме в 2002-му році, з’явилася інформація, що одну копію фільму було знайдено в американського фермера. Отже, пошукати таки варто. А далі знову згадаємо класику, а якщо точніше, то Брема Стокера і його „Дракулу”. Отже, Тод Браунінг не зупинився тільки на „Лондоні після півночі”, а посягнув своїми ідеями на безсмертний твір Стокера. До того ж граф Дракула у нього вже був – той самий Лон Чейні. Правда надзвичайно прикрий поворот долі завадив – Лон Чейні помирає від раку. Та режисера вже не зупинити і тут на сцені з’являється дійсно культова особистість – Бела Лугоші (Bela Lugosi). Ще один „істинний” вампір. І фільм таки було знято. Звуковий фільм „Дракула” („Dracula”) вийшов 1931-го року. Фільм дуже естетично гарний і м’який як для фільму жахів. У ньому ви не побачите багато кров і жорстокості. Єдина крапля крові, що з’являється у кадрі – з порізу пальця Ренфільда (прототип стокерівського Харкера). Немає жодного кадру, де б Дракула кусав своїх жертв – він з хижим почуттям схиляється над жертвою і затемнені кадри, що йдуть далі, тільки змушують глядача домальовувати в своїй уяві криваві сцени як то кажуть – в міру своєї збоченості. І останній фільм, про який я сьогодні згадаю – перша визнана світова екранізація „Дракули” того ж Стокера. Перша тому, що хоч фільм „Носферату” Мурнау вийшов у 1914-го, але перевидано його офіційно було 1922-го. А ще в 1920-му році у такій добре відомій країні, як РСФСР, було випущено фільм. Про вампірів. Але на превеликий жаль інформації щодо цього фільму дуже мало, відомо тільки те, що абсолютно всі копії його не збереглися до наших часів. Та все ж факт залишається фактом. І можливо колись також у світ зовсім випадково випливе єдина вцілівши копія цього кіношедевру. Принаймні, хотілося б на це дуже сподіватися... Надію втрачати не варто...
Якщо публікація "Вампіри в кадрі чорно-білого кіно" Вам сподобалася поділіться з друзями в соціальних мережах або залишите коментарі.
На сайті не розміщено жодного файла, всі матеріали, посилання, та відео пле'єри знайдені у вільному доступі в інтернеті. Якщо якась публікація порушує Ваші права напишіть нам admin@fantom2.org.ua
Салат для гостей 
Білий гриб - боровик. Все про гриб. 
Віталій КЛІЧКО: "МОЯ МЕТА - БИТИСЯ З ВАЛУЄВИМ" / Виталий КЛИЧКО: "МОЯ ЦЕЛЬ - СРАЗИТЬС