Білий лелека, бузько, чорногуз, бусол, боцюн

Лелека білий, чорногуз, бусол, бузько, боцюн (лат. Ciconia ciconia), — птах родини лелекових лелекових, ряду лелекоподібних.



Чорногуз - птах розміром від 80 до 100 см довжиною, розмахом крил 200-220 см та вагою від 2,5 до 4,5 кілограм. Забарвлення пір'я біле, за виключенням махових пір'їн на крилах, які мають чорне забарвлення. Коли крила птаха складені, то махові пір'їни покривають задню частину тіла, звідки і походить назва - чорногуз. Дзьоб та ноги чорногуза червонясті і довгі.
На Україні лелеки найчастіше гніздяться на стовпах електропередач

Голос чорногуза слабкий. Птахи спілкуються клацанням дзьоба. Клацаннями птахи вітають один одого, також цими звуками захищають гніздо від конкурентів. Поведінці чорногуза властивий і шлюбний ритуал, який супроводжується спільним клацанням дзьобами.

Чорногузи харчуються переважно дрібними тваринами - дощовими черв'яками, комахами, жабами, мишами, рибами та іноді падаллю. Таким чином, чорногуз не спеціалізується на якомусь певному типі їжі, а харчується найдоступнішою здобиччю, тому їх відносять до харчових опортуністів. Метод полювання чорногузів дуже виразний і його можна розпізнати на відстані: птах неспішно ходить по полям і болотам, а побачивши здобич, миттєво хапає її своїм дзьобом.
Гніздування та розмноження

Ареал поширення чорногуза - Європа (від Іспанії до Росії), Північна Африка та Азія (від Турції до Кавказу). Чорногузи гніздяться на скелястих підвищеннях, деревах, будівлях та електичних опорних стовпах. Вони заселяють відкриті та напіввідкриті ландшафти, поряд з людським житлом. При цьому, чорногузи надають перевагу вологій місцевосці, долинам річок та низинним болотам. Сімейство чорногузів часто роками гніздиться на одному і тому ж місці, таким чином самочка і самець щороку зустрічаються, хоча пару утворюють на сезон. Гнiздо лелеки будують з гiлок дерев. Міцні і довгі лягають в основу, менші накладаються зверху. Всерединi птахи вистилають оселю сiном, травою, мохом. Нерiдко трапляються також папiр, ганчiрки, коров’ячий i кiнський гнiй, картоплиння, шматки целофанової плівки і т.п. Спочатку гніздо порiвняно невелике — близько метра в поперечнику і всього кілька десятків сантиметрів висотою. З роками гніздо надбудовується i збiльшується в розмiрах.

У віці близько чотирьох років чорногуз стає статевозрілим і готовим до спарювання. Навесні, після прильоту та шлюбного ритуалу, молода пара будує гніздо і самка відкладає 3-5 яєць, які висиджують по черзі самка і самець 30-32 дні. Яйце чисто бiле, близько 100 грамів вагою. З’являються яйця в гнiздах у другiй половинi квітня — на початку травня. Строки їх вiдкладання досить розтягнутi. Одночасно можна побачити i насиджуючих чорногузів i таких, що тiльки займають гнiзда.

Новонароджені чорногузи вдягнені у ніжний сірувато-білий пух, дзьоб у них темний, ніжки — жовто-рожеві. Важать вони всього 60–80 грамів. Народжуються пташенята сліпими, але очі в них відкриваються вже через кілька годин. З першого дня пташенята їдять самостійно. Годують їх обидва птахи. Вони приносять їжу у дзьобі чи в глотці (вола у лелек немає) і відригують її в середину гнізда. В перші дні малята отримують дрібну і ніжну поживу — червів, личинок комах тощо. Поступово раціон їх розширюється.
Пташенята перебувають у гнiздi майже два мiсяцi. Найчастіше до вильоту доживає 2–4 молодих птахів. Вилiт молодняка вiдбувається у другiй половинi липня — на початку серпня.

Середня ж тривалість життя білого лелеки — 8–9 років.
Міграція

Чорногузи - перельотні птахи. У серпнi зграї, керючись інстинктом, починають тягнутися на пiвдень. У нас зграї звичайно нараховують вiд 2–3 до сотні лелек. Але iнодi можна побачити й великi багатосотеннi скупчення. Зграї поступово збiльшуються на шляхах перельоту i на Балканах складаються вже з тисяч птахiв.
На зимiвлю чорногузи з рiзних частин Європи летять рiзними шляхами. Існують двi популяцiї — схiдна i захiдна, лiнiя роздiлу мiж якими — своєрідний вододіл — проходить через Голландiю, Гарц, Баварiю, Альпи. У нiмецькiй науковiй лiтературi вона називається пролiтною межею. Птахи, що гнiздяться на захiд вiд неї, мігрують восени на пiвденний захiд через Францiю, Захiдну Іспанiю, Гiбралтар. Восени прямо над вулицями Гiбралтару можна побачити багатотисячнi зграї. Далi перелiт iде через Марокко, Мавританiю, захiдну частину Сахари. Мiсця зимiвлi "захiдних” лелек знаходяться в саванах пiвденнiше Сахари вiд Сенегалу на заходi до Камеруну на сходi. Бiльше всього їх скупчується в долинах i дельтах рiк Сенегал i Нiгер та бiля озера Чад. Тут же зимують i лелеки, що гнiздяться на пiвнiчному заходi Африки. Молоді статево незрілі птахи іноді залишаються в Африці і на літо. Відстань міграції становить близько 10000 км.

Переліт на зимівлю чорногузи здійснюють вдень. Вони летять на великій висоті, при цьому вибираючи найзручніші в аеродинамічному плані місцевості, тому намагаються уникати польотів над морем.

Часто трапляється, що деякі чорногузи залишаються на зиму в місцях літнього гніздування. В більшості випадків мова йде про птахів, які були поранені, звикли до людей, або є з вадами міграційної інстинктивної поведінки. Такі птахи потребують додаткового піклування від людей протягом зими.


Ареал поширення чорногуза - Європа (від Іспанії до Росії), Північна Африка та Азія (від Турції до Кавказу). З 1984 року на території Європи спостерігається активний приріст чисельності птахів навіть у високоіндустріалізовних країнах. Згідно результатам 6-го інтернаціонального перепису [1] білої лелеки 2004 року, найбільша популяція в Польші і становить 52500 пар, в Україні 12000-18000 пар, в Білорусії 10500-13000 пар, 10000 пар в Литві з найщільнішим ареалом в світі, 8500 в Латвії, 4000 в Естонії. В південно-західній Азії найбільна популяція знаходиться в Турції - 15000-35000 пар, менше в Іспаніх 14000 пар та Португалії 10000 пар. Відокремилась неперелітна популяція в Південній Африці.

Білий лелека не відноситься до видів птахів, які знаходяться під загрозою вимирання. На відміну від лелеки чорного, який занесений в Червону Книгу України.

Давній зв’язок лелеки з людиною відображений у народній творчості, у численних географічних топонімах, прізвищах, на гербах і емблемах багатьох країн світу. Так, в Україні є прізвища Чорногуз і Лелеченко; річки та струмки Бузьків Яр, Гайстрова Струга, Лелечий потік, Лелечиха, Чорногузка; села Боцянівка, Лелеківка, Чорногузи. У Німеччині, Австрії, Італії, на заході Франції є чимало поселень та вулиць у містах, які носять «лелечі» назви. В Італії та Ельзасі це все, що залишилося від самих птахів. Численні назви ресторанів, кав'ярень, клубів («Лелечий клуб» у Нью-Йорку), пов'язані з чорногузом.

В Європі лелека на емблемах використовувався ще в епоху Меровінгів. У християнстві він символізує чистоту, благочестя, воскресіння. Вважається також очисником від скверни, охоронцем домашнього вогнища.

В Західній культурі лелеки «приносили» дітей, тому він являється символом народження. Очевидно це пов'язано з цнотливим униканням розмов з дітьми про секс.

Лелека є улюбленим, але неофіційним символом Ельзасу, зокрема Страсбургу.

Поважають птаха і у Польщі. Його обрали нацональним символом на Expo 2000 в Гановері.

Лелека — національний птах Білорусі.

У Молдові лелека став символом виноградарства і виноробства. Часто можна побачити його зображеним з гроном винограду в дзьобі.


У геральдиці лелека, а також інші схожі птахи — журавель, чапля, ібіс, символізує пильність у боротьбі з ворогами. На гербах журавля, а іноді й лелеку або чаплю, часто зображують із каменем у лапі. Походить цей образ від відомої ще з античних часів легенди, що у відпочиваючій під час перельоту зграї один із птахів вартує спокій інших, тримаючи у піднятій лапі камінь. Коли стомлений сторож починає куняти, камінь випадає й будить його.

Білий лелека зображений на гербах Тирасполя, Гааги, Шторкова, Касселя і ряду інших міст. Потрапив цей птах на герби і в тих країнах, де він не водиться (Австралія), — символіка була занесена з Європи.

Деякі орнітологічні організації взяли його собі за емблему. Лелека в польоті зображений на емблемі Німецького природоохоронного союзу NABU (раніше — Німецький союз по охороні птахів, DBV).


Білий лелека зустрічається на гербах чотирьох українських міст. На гербі Біловодська 1781 року у верхній частині щита зображений герб Воронізької губернії, у нижній, на зеленому фоні — лелека. На гербі Ананьєва 1847 року у нижній частині щита — на блакитному тлі стоять на гніздах три лелеки. На гербі міста Буська. На гербі містечка Щуровичі на Львівщині на червоному фоні був зображений срібний лелека, що тримає у дзьобі змію. У середньовічній західній геральдиці лелека був також символом пильності в боротьбі з ворогами. Лелека (за іншими даними — журавель) з каменем у лапі був зображений на печатці XVII століття міста Дунаївців.
[ред.] Народні легенди й перекази

В Україні лелека вважається вісником весни. Приліт птахів весною відмічався людьми здавна. Зникання птахів восени і повертання навесні здавалось дивним. Древні слов'яни вважали, що птахи на зиму летять у вирій. В українські мові збереглось це слово «вирій» — рай древніх слов'ян. Повертання птахів навесні пов'язувалось зіі звісткою богів, пізніше було прив'язане до християнських весняних свят.[4]

В Україні багато прикмет про погоду, пов'язаних із білим лелекою. Він приносить тепло і забирає його назад у вирій.

    * Рано прилетів — буде тепле літо.
    * Лелека починає непокоїтися — на погану погоду.
    * Активно тріщить увечері дзьобом — завтра буде сонячний день.
    * Стоїть на одній нозі — значить треба чекати похолодання.
    * Якщо не відлітає далеко від гнізда, а тримається поблизу, — на негоду.
    * Коли птах погожого дня тримається сухого місця, то й наступний буде сонячним.
    * Перед тим, як здійметься вітер, лелеки довго кружляють біля своїх гнізд.

Є й землеробські прикмети, пов'язані з бузьками. Наприклад: заклекотали лелеки в гнізді — час садити цибулю.

загрузка...