Рись. Деякі відомості та фото рисі. Життя рисі

З давніх-давен рись була поширена майже в усій лісовій зоні північної півкулі, і всюди її історія драматична. Століттями люди її жорстоко переслідували. Колись за знищення рисі навіть виплачувались премії. Надто пізно люди зрозуміли, що рись заслуговує уваги і турботи, її вже цілком винищили на території більшої частини Європи. Пощастило рисі лише в гірських лісах Карпат, на Балканах, на Скандінавському півострові, в Польських Татрах, де-не-де в Іспанії, де вона живе і сьогодні, а також в Росії, де вона і тепер все ще є досить звичайним звіром. Вона широко заселяє ліси від Прибалтики до Тихого океану і майже від Полярного кола до Кавказу, Алтаю, Саян и Сіхоте-Аліня.
Тепер майже всюди, де рисі вдалось вижити, вона охороняється законом. Її навіть відловлюють і переселяють в місця, з яках вона зникла. Правда, в останні роки над риссю нависла нова загроза: ціна на її хутро піднялась непомірно високо. За добру шкіру платять більше, ніж за купу знаменитих соболів. В котрий раз мода ускладнює охорону природи!

Рись – типовий кіт, хоч розмірами нагадує великого собаку. Хвіст ніби відрубаний, але дуже характерна голова. Вона відносно невелика, овальна і дуже виразна. І коли говорять про жорстокість рисі, про смертельну небезпеку зустрічі людини з цією твариною – це велике перебільшення.

М’яке, довге і густе хутро рисі в різних областях її поширення має неодинаковий колір: сіро-голубий, димкуватий, сіро-бурий, червонорудий. Майже завжди на шерсті є темні пляпи, великі на спині і боках і дрібні на грудях та на ногах. На череві волоски особливо довгі та м’які, але не густі, майже завжди чисто-білі з рідкими цятками. Зрештою, навіть в одному і тому ж місці рідко можна зустріти дві однаково забарвлені рисі. Літнє хутро рисі товстіше, коротше і має ясравіші барви, ніж зимове.

Довжина тіла самців сягає 76-106 см, а самок на декілька (3-6) см коротше. Хвіст – 10-20 см. Вага дорослих звірів найчастіше дорівнює 16-20 кілограмам. Лапи великі, зимою з великим хутром. Ніхто інший з котячих не пристосований до снігу так добре, як рись.

Слід звіра також типово котячий, без відбитків кігтів. Якщо йдуть декілька рисів, то задні стають в сліди передніх, так само як вовки. Йдучи, задню ногу рись ставить перед передньою.
В рисі сильне тіло. До того ж вона дуже спритна: не тільки прекрасно лазить по деревах та скелях, але й швидко бігає, робить великі – до 3,5-4 м – стрибки, здійснює довгі переходи, добре плаває.
Рухи рисі поєднують м’якість і грацію, весь її вигляд говорить про силу та незалежність. Але рись є настільки скритною і обережною, що побачити її на волі мало кому вдається. Живе рись в різних лісах. Надає перевагу спокійним, глухим лісам, з непрохідним буреломом, але і рідколісся вона не уникає. Буває, що зустрічається в низькорослих лісочках, з заростями кущів, в лісостепі, лісотундрі, гірських скелях, але найчастіше в зоні низькогірної тайги, де не так багато снігу, не так холодно, як в північних хвойних лісах, і де багато різноманітних тварин, на яких полює рись. Особливо полюбляє гірські ліси з скелястими місцями.

Взагалі рись, як і інші хижаки, живе там, де достатньо їжі. Основу її харчування становлять зайці, козулі, різноманітні птахи (в першу чергу рябчики), гризуни, а також молоді олені, кабани, лосі. При можливості ловить білок, куниць, соболів, єнотоподібних собак. Лисицю жорстоко і рішуче знищує, навіть якщо в цьому немає необхідності. Але районів, добре обжитих вовками, старається уникати – вовк для рисі такий самий ворог, як рись для лисиці.

Рись переважно веде осілий спосіб життя, але в часи сильних морозів з глибоким снігом, коли робиться не тільки холодно, а й нема що їсти, вона вирушає в далекі подорожі, і часто забрідає в степ і тундру. В добу проходить до 30 км.

При всій своїй обережності рись не дуже боїться людей. Вона може жити в створених людиною лісах, на старих вирубках. В дуже несприятливі роки вона може заходити в села та міста.

Міняє хутро рись два рази – весною та восени.

Рись – найпівнічніша тварина з котячих. В Скандінавії, наприклад, вона зустрічається навіть за полярним колом. В північних областях Росії рисі крупніші, довгошерсті, мають менше плям.

Статеве життя в рисі починається в кінці лютого і триває майже місяць. Взагалі рись любить самотність, не схильна до спілкування з собі подібними, але в шлюбний період ці нахили ламаються. За самкою звичайно ходить декілька самців, які постійно б’ються між собою. Мовчазні від природи, вони в цей період голосно мурчать, м’явкають, а в збудженому стані голосно кричать. Самки басовито м’явкають, а самці глухо мурчать. В нічній тиші ці звуки лякають людей. Вагітність триває 63-70 днів.

В травні в рисі з’являються 2-3 дітлахів (дуже рідко 1 або 4). Вони дуже кволі, сліпі і глухі, і важать 250-300 грамів. Для потомства мати влаштовує лігво в глухій частині лісу, де небудь під вивернутим коренем, в дуплі, печері, ретельно вимощує його пір’ям та травою. В ньому сухо та тепло. Перші два місяці свого життя маленькі рисі швидко ростуть і розвиваються на материнському молоці. Потім починають виходити з мамою з гнізда, знайомляться зі складним життям лісу. Дорослі приносять їм живих мишей, зайців, терпеливо вчать, як їх добувати, оберігають звірят від всіх можливих негараздів.

Очі в малят відкриваються через 16-17 днів. Коли їм виповнюється місяць, вони починають приймати тверду їжу, але материнським молоком харчуються ще 4 місяці. Мисливський інстинкт прокидається в ранньому віці. Через 40 днів після народження, молода рись вже пробує підкрастися до "здобичі” і нападати на неї. Статевої зрілості самки досягають на 21-му місяці життя, самці – на 33-му. Протяжність життя приблизно 15-20 років.

Самець помагає матері годувати і виховувати потомство. Рисята ростуть швидко, вже в жовтні їх важко відрізнити від батьків, вони починають полювати зграями. Всю зиму молоді тримаються біля матері і розходяться, хто куди, навесні. В річному віці рись остаточно переходить до самостійного життя.

Рись – чудовий мисливець. Вдень вона, як правило, відлежується в свому лігві, а з заходом сонця стає активною. Легко лазить по деревах та скелях, вона вибирає зручне місце, з якого все добре видно, і терпеливо чекає появи жертви. Витримка рисі заслуговує поваги. Годинами, інколи добами вона може без жодного руху лежати в засідці. Її дуже важко помітити, а вона зверху бачить все. Маючи надзвичайно гострий слух та зір, рись чує жертву здалеку. Боротьба навіть з великим звіром триває не довго – зуби і кігті в рисі великі і дуже гострі.

Але здобич не часто приходить до місця засідки, тож доводиться рисі вдаватися до більш активних методів полювання. Йде по лісі вона нечутно, зливаючись з фоном місцевості, часто прислухаючись та принюхуючись, маскуючи свій слід. Побачивши здобич, нечутно підкрадається до неї. У випадку, коли перша атака виявилась невдалою, рись переслідує жертву великими стрибками. Найчастіше все вирішують перші 10-15 стрибків.

З осені, коли молоді рисі достатньо сильні, вони полюють зграями, колективно прочісують ліс, влаштовують маленькі облави. За ніч рись проходить 6-8, а інколи 10-15 км. Свої мисливські угіддя вона проходить за 5-10 днів.

Серед мисливців і вчених ходить думка, що рись їсть мало. Але виявилось, що самець середніх розмірів взимку з’їдає 2,5-3 кг м’яса за добу, а коли голодний, то і 5-6 кг. Коли рись голодна, то їсть навіть промерзле м’ясо.

Рись, як і більшість хижаків, при нагоді вбиває більше тварин, ніж може з’їсти. На домашніх тварин рись нападає рідко. На людину здатна кинутись лише поранена рись або у випадку, коли її переслідують. Її відношення до людини доволі дивне – в лісі вона завжди уникає людей, хоч і не боїться, але може безпечно заходити в населені пункти. Що заставляє цю обережну тварину йти до людей по смерть – невідомо.