Що святкують 9 травня

З часу проголошення Незалежности спливло не так вже мало часу, хоча б для того, аби, нарешті, позбутися міфів минулого, очистивши тим самим свідомість нації від брехливих та вкрай шкідливих нашарувань совєтської доби. Вже загалом пішли на смітник Історії "октябрьская рєволюція", Лєнін, КПРС тощо. Та, незважаючи на неспростовність історичних фактів, у більшій частині суспільства продовжує й далі побутувати ідея т. зв. "отєчєствєнной войни", а отже, й "освободітєльной" місії совєтської (красної) армії, армії, яка насправді стала одним з головних чинників нищення української нації в XX сторіччі. Переконаний, це відбувається здебільшого через те, що як і попередній антинародний кравчуківсько-кучмівський режим так і, що цікаво і симптоматично, нинішня "народна" влада продовжують докладати чималих зусиль, аби зберегти цю вкрай хибну міфологію в головах людей. Згадаймо лише "буйне" відзначення в Україні т. зв. "Дня Побєди" в травні минулого року. Такий хід подій дає підстави констатувати, що Україна й надалі значною мірою залишається совєтським заповідником, де, як правило, немає місця інтересам, власне, українства, яке залишається в Україні "на власній, не своїй землі". Святкування "Дня Побєди" совєтських поневолювачів України над поневолювачами німецькими чітко показало, на яку світоглядну базу спирається "нова" помаранчева влада.

Поновлення червоної окупації України в 1943-1944 рр. принесло незліченні жертви і страждання українському народові. Совєтський геноцидний режим за масштабами фізичного винищення людей та цілих націй, поневолення та приниження окремої особистості, злочинів проти людяности спромігся перевершити навіть такий відверто людожерний режим, як гітлерівський, ставши, безумовно, найзлочиннішим режимом в історії людства.

Початкова поява на території нашої Батьківщини совєтської (красної) армії й, відповідно, совєтської влади, пов'язана з більшовицьким заколотом у жовтні 1917 р. в Росії, встановленням там більшовицького режиму та його військовою інтервенцією на терени України, яка вже мала свою, хоч і хитку, державність у формі Української Народної Республіки (УНР) - єдиної законної влади в країні. УНР була визнана і урядом совєтської Росії. Отже, війна між ними була війною між двома суб'єктами міжнародного права. 1 листопада 1918 р. була проголошена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). 22 січня 1919 р. був підписаний Акт Злуки українських земель, згідно з яким УНР і ЗУНР об'єдналися в єдину соборну державу - Українську Народну Республіку. Здійснилася віковічна мрія української нації, але в єдиної Української держави не було майбутнього - її знищила та сама армія, черговий прихід якої у 1943-1944 рр. на багатостраждальну українську землю, а також т. зв. "День Побєди", так затято з року в рік відзначає "українська" влада. Наприкінці 1918 р. совєтська Росія розпочала чергову агресію проти України, порушивши акт про перемир'я.

Ця агресія не була спровокована урядом незалежної України, отже була незаконною і не відповідала міжнародним нормам свого часу. Внаслідок інтервенції більшовицької Росії проти УНР наприкінці 1918 р. Україна була окупована, і на її терені за рішенням ЦК РКП(б) (!) була утворена штучна нелегітимна структура - Українська Совєтська Соціалістична Республіка (УРСР), уряд якої виступав одним з ініціаторів створення СРСР. Оскільки сама УРСР та її уряд були утворені за рішенням ЦК РКП(б) та внаслідок вигнання законного уряду УНР, то всі закони УРСР з юридичної точки зору були і є недійсними, адже УРСР виконувала роль колоніальної адміністрації в Україні.

Поразка УНР та окупація України совєтською Росією стала початком нової української трагедії. Чого тільки не зазнала українська нація під совєтською окупацією! Це можна назвати одним містким словом - НИЩЕННЯ. Тотальне і безумовне. Україна пам'ятає винищення майже всієї української інтелігенції - цвіту нації в 30-х роках минулого століття. А Голодомор 1932-1933 рр. - найжахливіший злочин проти людяності! Його проводила саме та влада, яка в 1943-1944 рр. "освобождала" Україну. Внаслідок такого "освобождєния" Україна зазнала ще одного Голодомору 1946-1947 рр., продовження геноциду в різних формах, складовою частиною якого був лінґвоцид - винищення української мови. Саме тому більша частина "освобождьонной" совєтами України і досі розмовляє мовою північних "братів", рідного ж слова не чути практично ніде. Ще один вислід "освобождєнія" - знищення канонічної Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), що входила тоді до складу Польської Православної Церкви (ППЦ) і мала канонічну тяглість від Київської митрополії Константинопольського Патріархату - Української Церкви, що існувала до 1686 р. Совєтська влада "освободіла" Україну від Української ж Церкви, в тому числі і від її греко-католицької гілки, натомість місцеві храми заповнив створений Сталіним у вересні 1943 р. Московський патріархат, який не мав і не має канонічної правосильности на всій території України (яка завжди належала до Константинопольської церкви), і який був функціональною складовою совєтського режиму, що є канонічно неприпустимим для будь-якої Церкви. А український люд був знову на довгий час позбавлений свого духовного опертя - рідної Церкви, якій і досі, за великим рахунком, немає місця в своїй країні.

Очевидно, що будь-якій психічно здоровій людині навіть із слабкими розумовими здібностями цілком під силу осягнути наслідки панування совєтів на нашій землі. Тим не менш, вже й "помаранчева" влада з маніакальною впертістю продовжує відзначати зміну окупаційного гітлерівського режиму на ще жахливіший - совєтський. Це є вкрай неприпустимим, бо є глумлінням над Україною, українською нацією, тими незліченими жертвами совєтського геноциду, які волають до нас, своїх нащадків, вимагаючи, нарешті, встановлення Правди та Історичної Справедливости. Переконаний, що всі порядні та чесні люди в Україні від імені героїв Крут та Базару, вояків армії УНР, що стояли до загину проти червоної більшовицької чуми, незлічених жертв голодоморів, що померли мученицькою смертю (між якими жінки та малі діти), українських поетів, письменників, науковців, митців, від яких "освобождалі" Україну окупаційна совєтська влада, в'язнів, закатованих в совєтських тюрмах та концтаборах, членів та вояків ОУН-УПА, які майже всі віддали власне життя за Незалежність Батьківщини, мають вимагати від влади всіх рівнів припинення цього глуму і знущання над українською нацією, над здоровим глуздом та історією, яка дає свою відповідь нам, нащадкам тих стражденних поколінь.

Тим не менш, незважаючи на незаперечність фактів, значна частина громадян України, здебільшого за інерцією та не вникаючи в суть проблеми, продовжує вважати 9 травня "праздніком", а совєтський режим з його злочинною армією "освободітєлямі". Та далеко не завжди Правда є на боці більшости. Тим більш є сенс сказати цим ошуканим людям: розберіться, звичайна логіка та неупередженість неодмінно приведуть вас до належної відповіді. Саме до них звернені слова зі Святого Письма "пізнайте істину, і Істина зробить вас вільними".

Слід також однозначно вимагати припинення використання державних та комунальних коштів для проведення заходів, пов'язаних з більшовицькими "празднікамі". Зацікавлені політичні сили, ветерани совєтської армії, НКВС тощо і так відзначать цей день. Кошти ж з бюджетів усіх рівнів варто, замість такої ганьби, віддати бідним,  інвалідам, хворим, неповносправним. Хіба в країні розв'язані всі важкі соціальні проблеми?

Звичайно, найскладнішою в цьому сенсі є проблема ветеранів совєтської армії, вже літніх людей, більшість з яких й зараз щиро вірить в "освободітєльную" місію цієї армії, а отже, й влади, інструментом якої вона була. Для багатьох участь у цій війні стала сенсом всього життя. Слід зрозуміти цих людей, їм (та багатьом їхнім нащадкам) вкрай важко і боляче сприймати те, про що, зокрема, йдеться в цьому дописі. Але історія - невблаганна річ, вона послуговується не емоціями, а науково доведеними фактами та висновками. Кому і коли совєтська влада та її вислід - совєтська армія принесла свободу і незалежність? В кращому разі була заміна одного поневолення іншим. Чи здатний більшовизм як доктрина та практика дати кому-небудь і коли-небудь свободу? Чи можуть принести свободу, власне, раби, адже де-факто рабами більшовицького режиму були військові цієї армії та мешканці великої катівні під назвою СРСР? Практично усюди, куди приходила ця влада та її армія, вони приносили море страждань, крові та гори трупів. Ветерани совєтської армії, перш за все ті, хто безпосередньо брав участь у бойових діях проти гітлерівців, - ще однієї чуми XX сторіччя, а також і ті, хто брав участь у т. зв. "заґрадотрядах", охороняв під час війни совєтські концтабори, придушував антисовєтські національно-визвольні рухи країн Балтії, України, Білорусі, а згодом країн т. зв. "соцтабору" - НДР, Угорщини, колишньої Чехословаччини тощо, осягніть, нарешті, те, що відбувалося в ті часи, станьте на бік Правди! Таке варто зробити в будь-якому віці. Станьте, нарешті, на бік України - нашої Батьківщини, а не Совєтського Союзу, інтереси яких завжди були діаметрально протилежні.

Немає жодних сумнівів, що Україна, як усі цивілізовані країни Європи, має на державному рівні відзначати 8 травня - день закінчення Другої світової війни на континенті. Це має бути не день парадів та феєрверків, а Всеукраїнський День Жалоби і Скорботи, адже ця страшна війна забрала десятки мільйонів, зокрема й українських життів, і це стало можливим передусім завдяки двом людожерним режимам - більшовицькому та гітлерівському. Це має бути День Пам'яті і День Очищення, в тому числі і від совєтської скверни, яка ще й досі присутня в Україні. Цей день має бути уроком для майбутніх поколінь української нації. А день 9 травня слід, безумовно, скасувати, адже, по-перше, війна в Європі скінчилася саме 8 травня, а по-друге, внаслідок цієї війни Україна знову опинилася в складі СРСР, де тривав геноцид української нації. То про яку перемогу йдеться?

Але ж таки йдеться. Про ту саму "побєду", і це є прямим свідченням того, що Україна ще не є вільною, адже значна частина нації й досі закута в кайдани совєтських міфів, кайдани духовні, які не дають нації випростатися, повноцінно стати на ноги. Саме духовне поневолення і є основною причиною всіх тих різноманітних криз, від яких потерпає Україна. День Визволення України, справжнього Визволення, ще попереду, адже не може бути так, щоб Правда так довго лишалась на узбіччі українського життя. Зробити її набутком всієї української нації і є головним завданням усіх тих, хто називає себе націоналістами і патріотами, просто чесними і порядними людьми.

загрузка...