Новий 2010 рік. Історія свята та новорічні традиції

Наближення Нового року – це не просто переддень нових 12 місяців. Усе набагато складніше: це – ворота, які ведуть в нове, ні з чим не зрівняне життя, сповнене тих самих чудес, в які ми вже й не віримо. Але ж у Новий рік можливо все, чи не так? Недарма народна мудрість каже: як зустрінеш його, так і проведеш.

Зустріч Нового року – дуже стара традиція. Уперше відзначати його почали ще в стародавній Месопотамії. Проте найбільше на сучасні атрибути цього свята вплинули китайці. Вони, наприклад, ввели традицію пускати петарди в Новорічну ніч. Ті ж мандарини – також від них. Китайською мовою "мандарин” співзвучний зі словом "золото”. Стіл з мандаринами – багатий стіл.

А ще, звичайно ж, Китай передав нам свій календар, який представляє рік у вигляді 12 тварин. Так-от, за китайським повір’ям, Новий 2010 рік – це Новий рік Тигра. Тигр завжди йде вперед, зневажає умовності, ієрархію і консерватизм розуму. Тигр – знак незвичайної дії, несподіваних ситуацій і виняткової долі. У будь-якому випадку, рік Жовтого Металевого Тигра – це рік видатних особистостей і битви сильних людських амбіцій, рік досягнень і випробувань на міцність всього життя. Одяг також повинен сподобатись новому господарю.

У новорічному вбранні дуже рекомендується мати щось смугасте. Для одягу підійдуть прикраси з натуральних матеріалів: шкіри, хутра та ін.

Приготуйте "тигрові” новорічні привітання. А от подарунки на Новий рік Тигра – це ваш особистий політ фантазії. Головне, щоб приємно було. Якщо ж у вас в цю ніч новорічна ялинка вийде смугастою, то вважайте, що від успіху в 2010-му доведеться просто відмахуватися. У тому ж випадку, якщо і Дід Мороз цього дня змінить традиційну шубу й шапку на що-небудь веселеньке в чорно-оранжеві смужки – не дивуйтеся. Ніч чудес, як ніяк!

Тепер поговорімо трохи про традиції святкування і про походження свята. До шанованого у нас повсюдно звичаю відкорковувати у ніч на 1-е січня шампанське і тішитися від того, що стрілка на годиннику на ратуші, а ще не так давно - на кремлівській вежі, перевалила за дванадцяту, наш народ дійшов не відразу.

По-перше, тривалі роки шампанське було в дефіциті. По-друге, до багатьох  околиць бомкання курантів не долинало, тож жителі дізнавалися про настання Нового року лише наступного дня, коли приїжджали "до міста" і раз по раз перечіплялися через купи порожніх пляшок, конфетті й пом'яцканих дідів морозів.

Ситуація відчутно змінилася на краще лише, коли підприємливі "човники" завезли китайські петарди. Тепер новорічні салюти видно навіть на далеких хуторах, тож у відповідь звідти подеколи салютують зі старенького доброго шмайсера.

Але загалом історія з Новим роком довга і заплутана, як формування річного бюджету в Україні.

Подейкують, що дуже давні люди відзначали Новий рік за місячним календарем, тобто орієнтувалися на місяць уповні, який, на відміну від електричної лампочки ввечері в зимовий період, вуйкам із тодішнього обленерго було складніше вирубати. Свідченням впливу місяця на формування календаря у наших предків є вживання назви цього нічного світила на позначення частини року, названої також місяцем. Однак для землеробських народів місячний календар був незручним для користування, оскільки початок нового року постійно зміщувався. Тож предки нинішніх дачників і власників присадибних ділянок перейшли на сонячний календар.

Сонячне світило саме підказало, коли слід влаштовувати головні свята: у дні літнього (22 червня) та зимового (22 грудня) сонцестояння, чи сонцевороту, які виражалися, відповідно, у найдовших і найкоротших днях. Цікаво, що свято літнього сонцестояння, яке називалося Купалою, чи Купайлою, відзначалося фактично лише протягом однієї ночі - в Купальську ніч. Тоді як зимовий сонцеворот, із яким пов'язували народження нового сонця, святкувався аж 12 днів.

Одна з межових віх сонячного циклу слугувала у стародавніх календарях новорічним днем. Для такої точки відліку обиралися здебільшого віхи сонячного циклу, прив'язані до сезонних змін, істотних для аграрного циклу. Наприклад, схильні до містики й астрології стародавні єгиптяни Новий рік відзначали у день, коли під час літнього сонцестояння на горизонті перед сходом Сонця вперше з'являлася найяскравіша зірка неба Сиріус. Це був також початок першого місяця сезону повеней, що мали вирішальне значення для сільськогосподарського життя шанувальників мумій і пірамід.

Сонячний календар стародавніх єгиптян завдяки флірту великого войовника Юлія Цезаря з царицею Клеопатрою проник і до Европи. Цілковито втративши відчуття часу в обіймах темпераментної єгиптянки, старий вояк врешті силами александрійських астрономів реформував календар і визначив день Нового року - 1 січня. Через непорозуміння цей календар назвали юліанським, хоча справедливіше було б охрестити клеопатрівським.

Авторитет Цезаря був настільки непохитним, що на це його творіння не насмілилися зазіхнути й нетерпимі до античної культури християни. Вони перейняли і структуру римського юліанського календаря, і римські назви місяців, зберігши навіть названий на честь Юлія Цезаря - іюль, чи, по-нашому, липень. Однак для новорічних свят панотці обрали теплішу пору року. Згідно з ерою, прийнятою в ІV ст. за імператора Констанція, новий рік розпочинався 1 вересня. А з константинопольською ерою, від VI ст., новий рік розпочинався 1 березня. Давні українці-русичі, прийнявши християнство з Візантії, запозичили літочислення за візантійською ерою від створення світу, відлік якої вівся від 5508 р. до н. е. за юліанським календарем.
 
Деякі слов'янські народи, як то росіяни, словаки, разом із церковним календарем прийняли і римські назви місяців. Однак і там, де збереглася власна календарна традиція, як, наприклад, в нас, для позначення місяців або інших календарних періодів в обрядовій лексиці нерідко залучалися народні назви, в основі яких лежали назви головних свят.

Але не слід забувати, що для організації свят християнського календаря визначальними були основні віхи сонячного циклу, які урочисто святкувалися ще в античну епоху. Передусім це стосується одного з найбільших церковних свят - Різдва Христового. Свято зимового сонцестояння (сонцевороту), що відзначалося 25 грудня на честь сонячного бога Мітри, за походженням - із іранської міфології, було запроваджене у римський календар Авреліаном близько 273 р. н. е. Назва цього свята - "різдво непереможного сонця" - була частково запозичена християнським календарем. Церква ухвалила відзначати свято сонячного бога як Різдво Христове у IV ст. (спершу в західній частині імперії, а пізніше - й у східній). Подекуди саме Різдво вважалося початком нового року, аж поки у XVI ст. (у Східній Европі - з 1700 р.) новорічним днем у цивільному календарі не визначили 1 січня - як це було прийнято за Юлія Цезаря.

Закономірно, що найбільша кількість календарних повір'їв, звичаїв, ритуалів та обрядових дій в українців, - як і в інших европейських народів, - сконцентрувалася довкола головних церковних празників, які були приурочені до основних віх сонячного календаря й, відповідно, адаптували попередні дохристиянські свята, що відзначалися протягом цих періодів. Висновку щодо первісної приуроченості календарної обрядовості до межових свят сонячного циклу дійшов дослідник народної культури гуцулів Р.Ф.Кайндль на підставі аналізу народного календаря горян Буковини, зауваживши, що "більшість святкових звичаїв і забобонів, які тепер припадають на різні християнські свята, були колись пов'язані зі святами рівнодення та сонцестояння".

Натомість офіційна дата Нового року - 1-го січня посідала порівняно скромне місце у народному календарі. Етнографи - укладачі народних календарів українців та й інших народів нашого регіону серед численних свят, які охоче відзначав люд ще у ХІХ - на початку ХХ ст., жодним словом не згадують про святкування 1-ого січня.

загрузка...