Різдво. Історія свята та святкові традиції

Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV ст, коли вже були встановлені свята Великодні, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явлення" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, зі святом Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.

У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування празника Христового Різдва.

Щодо святкування Богоявлення і Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Зрештою, при кінці IV ст. ці два свята вже святкувала вся християнська Церква: Схід прийняв римське свято Різдва, а Захід включив у свій церковний календар свято Богоявлення. Але зміст, що вкладався в ті свята був — і, до певної міри, залишився — різний: на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів, і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклоненню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів, чи царів, у греків цей момент зовсім тоді не існує: греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день.

В ніч з 6 на 7 січня весь православний світ відзначає Різдво Христове. Проте історія святкування Різдва, виявляється, набагато старша за саме свято. Що ж святкували древні русичі починаючи з 25 грудня і тому католицьке Різдво приходить раніше? Різдво Христове є одним з великих свят християнства і відноситься до дванадцяти великих свят. Цікаво, проте, що при всьому значенні і винятковості свята Різдва Христова відзначати його в Християнській Церкві почали не відразу. Насправді звичай святкувати Різдво приблизно так, як ми його знаємо зараз був встановлений лише в IV столітті, коли Церква вирішила надати більше значення святам, щоб показати дорогу до порятунку душі людини.

Так, наприклад, якщо навечеріє свята припадало на недільний день, читався так званий Царський Годинник, згадувалися різні Старозавітні пророкування і події, що мають відношення до Різдва Христового. Цілонічне пильнування починалося Великим повечір'ям, на якому співалася пророча пісня "Яко з нами Бог". До Різдвяного свята віруючі люди готували себе сорокаденним постом, який називається Різдвяним. Про Різдвяний піст першу згадку ми зустрічаємо в IV столітті у святого Льва Великого. У святвечір по церковному статуту споживають сочиво (пшеничні зерна, заздалегідь розмочені водою), і те лише після появи першої вечірньої зірки, яка втілює появу зірки Віфлєємськой. А зараз ми, замість цього, додаємо в кутю ще і безліч смакоти: мед, родзинки, мак, горіхи, так що символічність цього блюда все-таки втрачена.

Не пройшовши ритуального очищення, посту, не готуючи себе до свята, не кидаючи роботи, людина могла накликати на общину і на себе самого великий гнів божества. А до цього, свято Різдва з 25 грудня мало відверто язичницьке значення. Річ у тому, що ще римляни в ці дні святкували початок нового року - наближався кінець зими. А цикл зимового сонцестояння вважали перемогою Сатурну над зимою. Це свято називалося Сатурналіямі (17 - 24 грудня).

На Русі ж почитали Коляду, і коли сонячний час доби починав приростати, язичники веселилися і напивалися до напівсмерті. Вважається, що Коляда у слов'ян був богом бенкетів і світла. Деякі дослідники вважають, що коляда походить від санскритського "Kаlа" -- скликати. Захоплювали ці святкування і християн так само, як зараз мало хто благополучно мине новорічні торжества, що доводяться на піст.

Проте після хрещення Русі духовенство, розуміючи, що укорінені звичаї змінити дуже важко, "заповнило" старий вміст новою формою, і таким чином поклоніння Сонцю замінилося святом Різдва. Проте красиве і урочисте свято Різдва Христового святкується в різних країнах не однаково, а несе на собі відбиток звичаїв і традицій певного народу.

Так, наприклад, в католицизмі Різдво Христово наголошується пишно і урочисто трьома богослужіннями: опівночі, на зорі і вдень. У католицьких храмах встановлюють ясла з фігуркою Немовляти Христа для того, щоб віруючі могли зробити поклоніння образу новонародженого Ісуса Христа. У Єрусалимі, наприклад, цього дня вся община на чолі з єпископом вирушала до Віфлєєму, вночі молилася в печері, а вранці поверталася святкувати Різдво додому, і торжества продовжувалися вісім днів.

Споруджується вертеп (тобто печера, де народився Ісус Христос) з фігурами Святого сімейства і в православних храмах. Давним-давно на Русі з Різдвом починався святковий час - святки. Працювати в цей час - навіть по господарству - можна було лише півдня, зате перед Святвечором по всьому будинку йшло велике прибирання. Свято було підрозділене на два періоди 24-25 грудня - 1 січня - святі вечори, і 1-6 січня - страшні вечори.

Святі вечори передують святкуванню новоліття, охоплюють дні від Різдва до 1 січня. Страшні вечори передують християнському святу хрещення господня. Тлумачення цих найменувань могло б бути зроблено, виходячи з легенд про народження Христа і про спокусу його дияволом перед хрещення. У народі свято Різдва Хрістова супроводився народним гулянням, піснями і іграми, посиденьками і святковими веселощами. Яким же чином першохристияни прийшли до такої дати Різдва?

Вони рахували Христа, як Сина Людського, "другим Адамом". В тому сенсі, що якщо перший Адам був винуватцем гріхопадіння роду людського, то другим став Визвольником людей, джерелом нашого порятунку. При цьому Древня Церква прийшла до думки, що Христос народився того ж дня, в який був створений перший Адам, тобто в шостий день першого місяця в році. Первинне Різдво у католиків і православних святкувалося в один день, проте унаслідок переходу з юліанського на григоріанський календар православне Різдво настає на два тижні пізніше. Хоча якщо порахувати, то можливо "правильніше" святкувати Різдво саме 25 грудня, коли відбувається Солнцеворот, а Ісуса часто символічно називають "сином Сонця", або "сином Правди". До того ж, проста зміна календаря, проте, не міняє закон зміни часу.

Колись, ще до християнства, в Україні, у день зимового сонцестояння люди знали, що це є переломний період у природі. В цей час йде гостра боротьба добра і зла, постають поруч кінець і початок, бо 25 грудня день найкоротший, а ніч - найдовша. Давня людина вважала, що за народними легендами в цю ніч відкривається світ (світ богів - небесний, світ людини - земний, світ підземних багатств та померлих предків - підземний). 25 грудня сонце вмирало, але потім знову народжувалося.

Всеслов’янська богиня неба Коляда (коло-сонце) народжується, живе і вмирає щодоби і щороку. За річний цикл сонце проходить той же шлях, що й природа, і людина. Тоді людина вірила, що своїми магічними діями, обрядовими піснями, закличками вона може допомогти природі, Сонцю в боротьбі з темними силами. І Коляда - це перше свято на честь Сонця в річному циклі, нею починаються зимові хліборобські святки. Різдво святкується на 15-й день після найдовшої ночі.

У різдвяних звичаях раніше і сьогодні бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров’я всім членам родини. Про все це співається в колядках. Колядки - це архітвори українського народу, і самобутність їх у тому, що в них гармонійно поєднується давнє і нове, загальнолюдське і національне, релігійне і світське. Інакше кажучи, колядка - це величальна пісня на честь Коляди, тобто Небесної матері новонародженого Сонця, матері Світла. Коляда славить початок нового річного кола обертання Землі навколо Сонця. Коляда-батько - уособлення Сонячного Хліборобського Духа. Недарма сніп пшениці (”дідух”) із застромленою ложкою за перевеслом вноситься в оселю тільки господарем перед вечерею, ставиться на почесному місці - на покутті, під образами. Покуття - найпочесніше місце в хаті і завжди знаходиться у тому кутку, що до сходу сонця. Господар за традицією бажає всій родині радісних свят, здоров’я, щастя. "Дідух” з прадавніх часів уособлював дух предків, які приходять на Різдво у гості. А ще "дідух” - це священний культ хліба, возвеличення працьовитих господарів. До святвечірніх символів належать кутя, сіно, зубчики часнику, свічки, солома, горіхи, ласощі для дітей. Відродити у дітей пошанування до членів родини, які збираються за одним столом і ділять святкові страви навіть з тими, хто знаходиться далеко від отчого порога, і з тими, хто не дочекався спільної вечері, дуже важливо сьогодні.

Є ще інше, церковне, тлумачення відзначення Різдвяних свят. Різдвяні свята - це сполука трьох свят.

Перший день - це свято Різдва Христового, тобто народження Святого дитяти - Ісуса, який прийшов, щоб відкупити рід людський через непослух наших прародичів. Різдво Христове - це найважливіша подія в історії людського роду, бо вона започаткувала християнську добу і стала висхідною точкою, від якої означуємо події світу. Від Різдва взяли свій початок і основу Богоявлення, Великдень, Вознесіння та ін.

Другого дня святкуємо Собор Пресвятої Богородиці. В службі цього дня церква звертає увагу на найближчих осіб Ісуса - Пречисту Діву Марію та cв. Йосипа. В цей день свята родина втекла до Єгипту, щоб врятувати від смерті Ісуса.

Третього дня - свято Первомученика Степана, який загинув за віру в Христа: це тлумачення виникло із прийняттям християнства.

КОЛЯДА. Колядувати ходять діти, дорослі парубки та дівчата, люди старшого віку. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині - у перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння; на Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят уранці. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи колядують і ґазди, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки - до баби й діда, племінники - до тітки і дядька, хрещеники - до хрещених батьків.

ВЕРТЕП. У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий театр під назвою вертеп.

Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, до 1600 -1620 років, коли цей гетьман відновив Київську братську школу і Академію.

Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках. Отже, маємо підстави вважати, що вже в XVII ст. виставляли на Різдво вертепну драму - це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай. Але якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVII ст., то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII ст. Причина цього криється, мабуть, в "усній традиції” вертепної драми. Текст вертепу напевно знали всі бурсаки, дяки та співаки в тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби. Етнограф Микола Маркевич докладно описав вертеп другої половини XIX ст. "Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це - Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом - відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі”.

Що ж до тексту вертепної драми, то це - цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що зветься "святою”, - більш-менш стійка, а друга, народна, змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника.

Обидві частини - "свята” і народна - різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою "книжною” мовою з великою кількістю церковнослов’янізмів, а друга - створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

З давніх-давен на Різдво збирається вся родина, а якщо прийдуть гості, навіть несподівані, їх обов’язково запросять до столу, бо вони, за повір’ям, принесуть на весь рік радість.

Традиційно готували гуску або індичку, а ще свинячу голову з хроном. Запечені ковбаски з м’ясом, гречкою, лівером, від яких теж слинки текли. Адже саме перед Різдвом заколювали кабанця. На Різдво обов’язково була й щедра кутя. Ласували й медовими шуликами з маком.

загрузка...